2. Зайчик Пухнастик та синичка Цінь

     У великому зеленому лісі, де сонечко щоранку цілує верхівки дерев, жив собі маленький зайчик на ім’я Пухнастик. У нього були найдовші вушка, найм’якша шубка і... найбільший страх у світі.

     Пухнастик боявся всього. Коли легенький вітерець гойдав травинку, зайчик підстрибував і ховався за маму. Коли маленька пташка співала свою пісню, він закривав вушка лапками. А якщо з дерева падав сухий листочок — «шурх!» — Пухнастик уже летів стрімголов до своєї нірки.

     — Чому ти такий боязкий, малюку? — питав старий Мудрий Їжак.

     — Світ такий великий і шумний, — шепотів зайчик, тремтячи хвостиком. — А я такий маленький.

     Одного сонячного дня Пухнастик грався на галявині біля струмка зі своєю подружкою, синичкою Цінь. Вони шукали солодку суницю. Раптом небо затягнуло хмаринками, і почався дощ. Синичка хотіла злетіти на дерево, але сильний порив вітру збив її, і вона впала прямо на невеликий острівець посеред струмка.

     Вода в струмку через дощ почала підніматися. Цінь намочила крильця і не могла злетіти. Вона жалібно запікала:

     — Допоможи, Пухнастику! Мені страшно!

     Зайчик завмер. Його лапки затрусилися. Струмок здавався йому величезним океаном, а шум води — ричанням злого звіра. Він хотів втекти, сховатися в теплу суху нірку, де ніхто його не знайде. Пухнастик уже зробив крок назад, але почув тихий плач подруги.

     «Якщо я не допоможу, Цінь пропаде», — подумав він.

     Він глянув на повалене дерево, що лежало поруч. Це був вузький місток до острова. Пухнастик дуже боявся висоти і води. Але любов до подруги була сильнішою за страх.

     — Я йду, Цінь! Не бійся! — вигукнув він.

     Зайчик став на слизьку кору дерева. Лапки ковзали, серце калатало так сильно, що здавалося, його чути на весь ліс. Він заплющив очі на мить, зробив глибокий вдих, як вчила мама, і повільно пішов уперед. Один крок, другий... Кожен шурхіт лякав його, але він не зупинявся.

    Дійшовши до середини, він простягнув лапку і обережно підхопив мокру синичку. Пухнастик притиснув її до своїх теплих грудей і так само обережно повернувся на берег.

      Коли вони опинилися в безпеці під широким листям лопуха, дощ почав вщухати. Цінь обтрусила крильця і вдячно цвірінькнула:

     — Ти такий сміливий, Пухнастику! Ти справжній герой!

     Зайчик здивовано подивився на свої лапки. Вони більше не тремтіли. Він зрозумів щось дуже важливе. Бути хоробрим — це не означає нічого не боятися. Це означає зробити крок назустріч страху, коли комусь потрібна твоя допомога.

     З того часу Пухнастик перестав ховатися від кожного шелесту. Він все ще іноді здригався від грому, але тепер знав: у нього всередині живе велике і сміливе серце, яке вміє захищати друзів.