Розділ 4

Детектив прибіг на мій крик майже одразу. Він схопив мене за плечі і рвучко відвернув від спотвореного тіла. Проте образ нещасної жінки навіки вкарбувався у мою пам’ять. Її широко розкриті перелякані очі та її рот зі змазаною губною помадою, що розтіклась по підборіддю. Весь її одяг був залитий кров’ю. Ця кров і досі продовжувала рясно сочитися з перерізаного горла. Я закрила очі.
— Свята Віре, хто міг таке зробити?  — тихо спитала жінка за каштановим волоссям. Вона тікож з’явилась біля рецепції, міцно тримаючи в руках свою свічку. Цього разу її чоловік був поруч із нею. Жінка спробувала притулитися до нього, шукаючи підтримки. На якусь мить він обійняв свою дружину, але потім, наче щось пригадавши, відступив від неї на крок. Його руки були брудними, під нігтями виднілась чорна земля.
— В неї вирвані зуби, — затинаючись, проговорив він. Я розвернулася, аби знову поглянути на нещасну. Дійсно, в її відкритому роті замість двох передніх верхніх зубів сяяла кривава щілина.
Детектив мовчки поклав свою важку долоню на моє плече. Цього разу в його доторку не було ані крихти тієї ніжності, яку я відчувала в темному коридорі, коли детектив зігрівав мене в своїх обіймах.
— Де ваш брат, пані? — вічливим і тихим голосом поцікавився він. І щойно його питання пролунало, я зрозуміла, що в не в змозі більше стримувати сліз. Двома гарячими потоками полилися вони по моїх щоках.
Поправляючи беззупинно спідниці та заправляючи неслухняну пасму волосся за вухо, я намагалася переповісти якомога детальніше всі події сьогоднішнього вечора.  Я розповіла детективу та всім присутнім про те, як ми з братом заселились в номер і як я заснула. І про те, як більше не бачила Валеріана з того моменту, як прокинулась. Я згадала, що мій брат дуже грубо поводився зі мною в цей вечір і що він дійсно змусив мене боятися за своє власне життя.
Хоча ні, насправді я розказувала не все. Зокрема про чоловіка, якого я побачила за вікном у світлі блискавки, я так і не згадала. Я боялася, що те, чому я мимоволі стала свідком, може мати для мене погані наслідки. Особливо, враховуючи той факт, що цей чоловік зараз теж стояв тут і слухав мою розповідь.
— І ще я вимушена зізнатися вам, — сказала я на завершення, обводячи присутніх поглядом. — Я не хочу приховувати зараз жодних фактів, тому скажу. В нашій родині вже не в першому поколінні спостерігаються випадки психічних недугів. Тих психічних недугів, які змушують людину   діяти жорстоко, повністю позбавляючи її здатності до співчуття. Від цього недугу страждала наша з Валеріаном мати. Це було властиве нашій бабусі. І я аж ніяк не можу стверджувати, що цій хворобі не піддався врешті-решт і Валеріан.
Жінка з коричним волоссям зойкнула і приклала долоні до рота. Її чоловік стурбовано тер долонею сиві скроні. Навколо нас запала важка тиша. 
— Отже, вбивцею нещасної пані є ваш зниклий брат, — підсумував мої слова детектив. Я поглянула в його сірі очі та кивнула.
— Так. На жаль, це єдине, що зараз мені спадає на думку. Ви розумієте, він часом ставав дуже жорстокою людиною. Він легко міг заподіяти шкоду мені чи комусь іншому. Якщо чесно, я дуже боялася його.
З коридору вийшов та став за спинами подружжя хлопець із бакенбардами. Той самий, якого завли Мартин Тарн і якого розшукував детектив. Схоже, мій крик та стуробовані голоси інших людей змусили і його покинути свій номер. Обличчя Мартина все було в синцях та крововиливах. Я опустила погляд на руки детектива — кісточки його пальців були збиті в кров.
Ми живемо у дивний час. Раніше люди чітко знали, що є гарним, а що поганим. Вони знали, які вчинки можна вважати гідними, а які мають викликати відторгнення. Але не зараз. Тепер все змішалося. І ми більше не маємо героїв. Ми не можемо відрізнити героїзму від жорстокості. Ми ідемо по життю на осліп. Наче все наше життя — то лише темний коридор придорожнього готелю. І нам лишається лише молитися, щоб ті руки, в які ми випадково попадемо у цій темряві, не завдали нам шкоди.
— Ми мусимо спіймати його, — голос детектива порушив тишу. — Ми маємо спіймати вбивцю, бо він є загрозою для всіх нас.
Слухаючись вказівок детектива, чоловіки зняли з вікна важкі штори та накрили ними тіло бідної жінки. Непогода надворі посилилася і не було навіть мови про те, щоб вийти за межі готелю. Всі ми мусили провести ніч тут — в одному домі разом з померлою. Знаючи, що десь неподалік гуляє і жорстокий вбивця.
Детектив запропонував чергувати протягом ночі в коридорі. І за відсутності інших варіантів ми всі погодилися з ним. Першім на варті лишився сам детектив. Жінка за каштановим волоссям та її чоловік, які відрекомендувались як Дантель та Мора Ночек, поволі пішли в бік свого номеру. Я прослідкувала за ними поглядом і помітила, що вони заходять у двері, до яких маленькими цвяшками була прибита металева цифра 4. 
Хлопець з бакенбардами пішов до номеру 5. Він намагався не дивитись в бік детектива.

Дуже швидко вестибюль та коридор готелю знову стали пустими. Детектив спинився біля дверей третього номеру, який саме належав йому, і поставив підсвічник на підлогу. Спершись спиною на золотаву стіну, він дістав з кишені порсигар. Вставив сигарету до рота і, чиркнувши сірником, підпалив її. Крізь сиві хмари диму він подивився на мене. І в цьому погляді я прочитала зацікавлення, настороженість і чомусь тепло.
Схвильована, я вчепилася зубами в свою нижню губу і почала її нервово жувати. Ця жахлива звичка в мене з дитинства. Мені завжди було властиво завдавати собі болю в моменти сильного хвилювання. Покусування губи було найменшим з того, на що я була здатна. І майже єдиним, що я собі дозволяла. 
Погляд детектива змушував моє серце битися швидше. Якби тут був Валеріан, він вже давно закрив би мене в номері, зачинив би всі можливі замки, сховав би мене від усього світу. Проте Валеріана тут немає. Зараз в цьому коридорі лише я та детектив.
Мені хотілося б вірити у те, що я подобаюся детективу. Що я взагалі можу подобатися таким чоловікам, як він. Якщо чесно, мене важко назвати красунею. Я доволі непримітна зовні. Маленька і дещо хвороблива на вигляд. Світле русяве волосся зібране на потилиці. На обличчі ані грама косметики. Як колись сказав мій брат, лицем я дещо нагадую білченя. Це може бути інколи милим, але вже точно не перетворює мене на ту, яка здатна розбивати серця.
Я була впевнена, що детектив звик мати справу із зовсім  іншими жінками. Не просто вродливими. А такими, які знають ціну власній вроді. І ця ціна зазвичай висока.