Розділ 3

Я знову повернулася в свій номер. Під відчиненим вікном та голому паркеті вже зібралася величезна калюжа. Поставивши свічку на туалетний столик — поруч із лакованою скринькою, я підбігла до вікна та із зусиллям закрила важкі дерев’яні рами. Вони спершу не хотіли стулятися як слід, і мені довелося докласти певних зусиль, щоб зсунути невеличкий засув.
В цей момент яскрава блискавка прошила небо і я чітко побачила прямо перед собою чоловіка. Віджахнувшись, я однак взяла себе в руки. Чоловік цей був невисоким і, судячи по його статурі, вже далеко не молодим. Ні, він не дивився на мене. Він мене навіть не бачив. Чоловік був повернений до мене спиною. 
Він старано капав зеплю маленькою складною лопаткою — такі зазвичай використовуються в дорожних автонаборах. Проте це було не все. За спиною чоловіка, прямо під самим моїм вікном, я чітко розгеділа нерухоме тіло. Крик замвер на моїх устах, проте світло від блискавки затьмарилось і потухло.
Я присіла перед вікном навпочіпки, аби ніхто не побачив і не помітив мене. Я зіщущилася на мокрій підлозі, перелякана і нещасна. Свічка мерехтіла на туалетному столику. Треба щось робити, думала я. Треба щось робити. Аж раптом три гучні удари порушили тишу. Вони долинули не з надвору, а з середини готелю. Здавалось, хтось стукає прямо в коридорі. Прямо за моїма дверима.
Один-два-три. Моє серце гупало так сильно, що цього разу удари, які долинали з коридору, здалися вже не такими гучними. Поволі я підійшла до дверей та, тихесенько відчинивши їх, визирнула в коридор.
У дверей п’ятого номеру стояв детектив. Я бачила лише його широку спину. Свою свічку він постав на підлогу біля стіни. Один-два-три. Він знову тричі вдарив кулаком в зачинені двері. Цього разу ті прочинилися, і по той бік в мерехтлоивому сяйві свічки і побачила нажахане обличчя юнака с бакенбардами. Він щось сказав, проте я не почула його слів.  Детектив навалився плечем на двері, і вони широко розкрилися. За якусь мить він вже був всередині, і двері знову голосно зачахнулися за його спиною.

Я знову ховаюся в своєму номері. Не можу стримати хвилювання і починаю ходити з боку в бік. Я думаю над тим, ким саме був той чоловік, якого я побачила на кладовищі. Хоча варіантів не так вже й багато. Після того, як зникло світло, всі постояльці готелю вийшли у коридор. Не було лише мого брата та чоловіка жінки з каштановим волоссям. 
А ще я думаю про детектива. Схоже, він знайшов свого Мартина Тарна, заради якого і приїхав сюди. Я згадую теплі руки, які ще зовсім нещодавно обіймали мене, і мені стає сумно. Зараз ці руки, певно, заняті іншою, набагато грубішою справою.
Я продовжую ходити з доку в бік. І коли я іду в бік вікна, мої чобітки починають ступати прямо по калюжі з дощової води, яка розлилася по паркету майже на половину кімнати. Я думаю про те, що Валеріана немає поруч. Я обводжу поглядом кімнату в пошуках його речей. Його саквояж так і стоїть біля ліжка, де мій брат його залишив, щойно увійшов в кімнату. Прямо на умивальнику лежить розкритий набір для гоління. Я бачу в ньому коробочку з милом, точильний камінь та пудру. Брудний помазок лежить прямо в умивальнику. А от леза немає ніде.
Я не повинна сидіти, склавши руки, говорю я сама до себе. Спершу я мушу поговорити з господинею готелю. При заселенні вона неоднозначно дала мені зрозуміти, що вони з Валеріаном вже давно знайомі між собою. Можливо, вона знає щось, що може мені допомогти. 
Я знову беру до рук свічку і виходжу в коридор. Цього разу він пустий і від цього видається ще меншим і вужчим, ніж є насправді. Вздовж коридору — п’ять дверей. На кожній з них зазначений номер. Кімнати 1, 3 і 5 по один бік коридору. Кімнати 2 і 4 — по інший. Я вже знаю, що моє вікно виходить не на дорогу, а на територію позаду готелю. Туди, де за словами господині, мало б починатися болото. 
Я виходжу в передпокій. На реєстраційному столі горить така саме свічка, як і та, яку я тримаю в руках. Гул дощу тут звучить гучніше. Я озираюся довкола і спочатку нікого не бачу. Але потім помічаю власницю нашого закладу.