Втеча

До Кіра вони підійшли наступним. Залізний хлопець погодився майже моментально. Він лише похмуро кивнув важкою головою і коротко кинув: «Я зроблю все, що зможу. Його іскра вимагала дії, і перспектива послужити живим щитом для друзів лякала його значно менше, ніж перспектива стати бездушним шматком металу в коморі Ляльковода. 

А от з Артуром усе було значно складніше. 

Він уже стояв у протилежному кінці зали, поруч із Ромкою, Яною та Максом. Вони про щось стиха розмовляли, тримаючись купою. Інші підлітки в їхній план втечі не входили — батько Вести чітко дав зрозуміти, що всіх забрати не вдасться, та й часу на довгі переговори не було. До того ж, після всього, що сталося, довіри до Ромки не було ні на гріш. 

Потрібно було якось висмикнути Артура й умовити його наодинці. Адже якщо решта дізнається про втечу — почнеться паніка, усі захочуть тікати, підніметься галас, і Март дізнається про все за лічені хвилини. 

Веста спостерігала за Артуром здалеку. Хлопець поправляв окуляри, щось тихо доводячи Максу, і в цей момент дівчину пройняв холодний острах. Вона раптом чітко, до найдрібніших деталей, згадала слова свого батька, які пролунали крізь її власні губи: «Його копії спровокують володарку тіні, і вона атакуватиме їх. Під цей галас вам потрібно буде добратись до кухні». 

Веста аж зупинилася посеред зали, відчувши, як у грудях усе стислось від страшної здогадки. Вона раптом  зрозуміла жахливу правду: Артура буде складно, майже неможливо забрати з собою. Якщо його ілюзії Светки привернуть увагу оскаженілої Леї, сама Лея — або її тіні — просто розірвуть Артура, коли зрозуміють, що це обман. План батька... план Таріона від самого початку полягав у тому, щоб цим хлопцем просто пожертвувати. Використати його іскру як приманку й залишити на розтерзання «володарці тіней». 

Дівчина застигла, її серце шалено калатало. Вона почала сильно вагатися. Чи мала вона право прирікати людину на смерть заради їхнього порятунку? Чим тоді вона відрізнялась від самого Марта, який так само грався людськими життями? 

• Весто, ти чого застрягла? — смикнула її за рукав Светка, стишуючи голос. — Дивись, Ромка кудись відходить. Це наш шанс підійти до окулярика, поки він сам. Ну ж бо! 

Веста подивилася на Светку, потім знову на Артура, який ні про що не здогадувався. В середині усе  занепокоєно затремтіло, наче попереджаючи: наступні кілька хвилин визначать, ким вона вийде з цієї кімнати — людиною чи монстром. 

Артура вдалося відвести вглиб коридору лише тоді, коли Ромка ненадовго відійшов до столів із їжею, а Яна, мов тінь, пішла за ним слідом. Веста одразу відчула, як напружився хлопець, щойно вони заговорили про втечу. Він слухав мовчки, поправляючи окуляри тремтячими пальцями, а його бліде обличчя ставало все похмурішим із кожним словом. 

Светка говорила швидко й уривчасто, напівпошепки пояснюючи план: роль Олеся, міцність Кіра, про кухню, ілюзії. Але Артур уже десь на середині перестав слухати самі слова. Він дивився лише на Весту. Наче намагався знайти відповідь у її очах. 

І знайшов. 

Хлопець повільно відступив на крок, впершись спиною в холодну стіну. — Ні, — тихо сказав він. 

Светка роздратовано шикнула: — Ти навіть не дослухав! 

 — Дослухав. — Артур судорожно ковтнув клубок у горлі й нервово поправив окуляри. — Я не дурень. Ваш план… це не втеча. Це самогубство для того, хто створюватиме копії. Тобто для мне, і для вас теж. 

У Вести похололи руки. Він зрозумів. Сам. 

— Артуре… — почала вона, але голос зрадницьки сів. — Ні. Просто… не треба брехати, добре? — Його  плечі здригнулися, а за скельцями окулярів блиснули дві тонкі, мокрі смужки сліз. — Лея нападе на ілюзії. А коли зрозуміє, що вони несправжні… вона знайде мене. Вона знищить мене тінями. 

Тиша між ними стала густою й важкою, мов залізо. Светка міцно стиснула щелепи, але навіть її запекла пробивна сила не допомогла знайти бодай одне заперечення. Бо він мав рацію. 

Артур криво, беззахисно всміхнувся, хоча в очах стояв смертельний страх: — Я все життя був хлопцем, якого ніхто не помічає. Сірою мишею в кутку. Але помирати живою приманкою для тіней… вибачте. На таку жертву я не підписувався. 

Веста повільно опустила погляд, не в силах витримати його очей. І в ту мить їй стало по-справжньому, до нудоти соромно. Не за цей жорстокий план. За саму себе. Бо десь глибоко всередині, егоїстично прагнучи вирватися з лап Марта, вона вже майже погодилася пожертвувати цим хлопцем. Слова Таріона досі лунали в її голові, холодні й методичні, наче удари запізнілого ножа: «Його сила буде дуже потрібна». 

Потрібна. Не він сам. Лише його іскра. 

— Я не буду цього робити, — повторив Артур, похитавши головою. — Шукайте інший спосіб. 

— Іншого способу у вас немає, — раптом пролунав із напівмороку коридору знайомий, занадто спокійний голос. 

Усі тривожно обернулися. Ромка стояв за кілька кроків від них, заклавши руки в кишені. У тьмяному золотовому світлі факелів його легка посмішка здавалася майже нормальною. Майже. 

— Давно ти тут стоїш?.. — напружено прошипіла Светка, заступаючи собою Весту. — Достатньо. 

Артур ще дужче зблід: — Ти підслуховував?.. — Ні, — Ромка ледь нахилив голову набік. — Стіни тут надто товсті, але я чудово читаю по губах. І я давно читаю що ви задумали, і про того хто говорив з тобою через тебе. Розумій як хочеш мої слова. Но я впевнений що ти все розумієш. 

У Вести всередині все обірвалося з глухим тріском. Він знав усе. Про втечу. Про кухню. Про Лею. Про Таріона. І про те, що її власний батько назвав його ненадійним виродком, якому не можна довіряти. 

Ромка повільно перевів погляд на Весту, і на секунду в його зазвичай нахабних очах промайнуло щось глибоке й болюче — зачеплена гордість зрадженого союзника. — Я чув, що твій татусь радив вам триматися від мене подалі. Що я гнилий. 

Светка миттєво перед усіма, тримаючи кулаки на готові: — А ти досі не довів зворотного? Ну ж бо, крикни големів, спробуй. Ромка навіть не поворухнувся в бік ножа. Його голос став жорстким, наче камінь: — Якщо я зараз піду до Марта — вас усіх закриють у карцері раніше, або просто убють. І Ляльковод дізнається не лише про кухню, а й про те, що з тобою, Весто, зв'язувався твій примарний батько.