Іскри на Піску: Золотий Гепард та Спис Сонця

Епілог

Минуло три роки відтоді, як останній механічний павук розсипався на іржу під стінами Вежі Світла. Пустелю Аш-Шар тепер було важко впізнати: там, де раніше був лише мертвий пісок, тепер пробивалася ніжна зелена трава, а джерела Срібного Спиту розлилися широкими річками.

​Гігантські черепахи більше не тікали від диму. Вони мирно відпочивали в оазах, а на їхніх панцирах розквітли справжні сади, де діти бавилися з маленькими механічними пташками, яких гноми переробили з дронів на співочих друзів.

​Яна стояла на вершині Вежі Світла, яка тепер слугувала школою для нових Провідників. Її волосся, все таке ж золотисте, як сонячне проміння, було заплетене в довгу косу, прикрашену метеоритним залізом. У руці вона тримала не спис, а невеликий посох, верхівка якого м’яко світилася теплим бурштином.

​— Ти знову забарився, — посміхнулася вона, не повертаючи голови.

​Зі сторони горизонту донеслася золота смуга. Вона наближалася так швидко, що здавалося, ніби сам промінь сонця вирішив прогулятися землею. За мить поруч із нею стояв Арес. Він виглядав спокійним, а його очі більше не ховали тіні в’язниці. На його плечі сиділа маленька кришталева сова — подарунок від гномів.

​— Я просто перевіряв, чи не з’явилася іржа на кордонах, — відповів він, вдихаючи аромат квітучих акацій. — Але світ чистий, Яно. Твій посох і мої іскри зробили свою справу.

​Він підійшов ближче і подивився вниз, на нескінченні зелені дюни.

— Знаєш, — тихо сказав Арес, — раніше я думав, що швидкість потрібна лише для того, щоб тікати. Тепер я знаю, що вона потрібна для того, щоб встигнути побачити, як розквітає перша квітка на місці, де раніше була лише смерть.

​Яна взяла його за руку. Між їхніми долонями проскочила маленька, лагідна золота іскра — символ їхнього непорушного зв'язку.

​— Наш літопис тільки починається, — прошепотіла вона.

​На небі з’явилися перші зірки, але вони не були самотніми. Знизу, з квітучої пустелі, їм відповідали тисячі вогників вільних людей. Золотий гепард і Дівчина зі Списом нарешті знайшли свій дім — не в бігу, а в тиші нового світанку.

КІНЕЦЬ . 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше