Розділ 5

Яна стояла на найвищому виступі панцира, міцно стискаючи Спис Золотої Іскри. Її чорне волосся тепер не просто розвівалося — воно світилося, ввібравши частину магії Ареса. Поруч із нею хлопець-гепард важко дихав, але його очі палали золотим вогнем, який було видно навіть крізь дим.

​— Вони скидають механічних павуків! — крикнула Яна, вказуючи на чорні капсули, що сипалися з кораблів, наче залізний град.

​— Нехай спробують підійти, — прогарчав Арес. Він зробив крок вперед, і під його босими ногами панцир Мори озвався глибоким, захисним гулом. — Яно, дай мені руку. Нам потрібно об’єднати наші іскри.

​Щойно їхні пальці сплелися, Спис Сонця видав звук, схожий на спів тисячі соколів. Золота кров Ареса, що вже текла по металу, почала трансформувати не лише зброю, а й самих героїв. На плечах Ареса з’явилися ефемерні обладунки з чистого світла, а на спині Яни розправилися напівпрозорі крила, зіткані з сонячних променів.

​— Ми летимо? — видихнула Яна, відчуваючи, як її відриває від землі.

​— Ми мчимося крізь небо! — відповів Арес, перетворюючись на золотого гепарда, але тепер він був більшим, з крилами зі світла та іскрами, що оперізували його тіло, наче блискавки.

​Вони злетіли вгору, прямо назустріч флагману. Яна, сидячи на спині крилатого гепарда, виставила Спис вперед. Кожен механічний павук, якого вона торкалася, миттєво перетворювався на купу розплавленого металу. Вони були як розпечена голка, що прошиває чорну тканину ворожого флоту.

​Раптом головний корабель розкрився, наче хижа квітка. У центрі, на троні з поршнів та дротів, сиділа Залізна Королева. Її обличчя було приховано під маскою, що постійно змінювала вираз, а замість пальців у неї були довгі срібні голки.

​— Ти знову вибрав бути псом для людей, Аресе? — її голос транслювався через тисячі гучномовців, змушуючи повітря вібрувати. — Я дала тобі порядок, а ти вибрав хаос пустелі. Я спалю цю черепаху разом з усіма твоїми надіями!

​Королева підняла руку, і з надр флагмана висунулася величезна гармата, що почала збирати чорну енергію для пострілу прямо в серце Мори.

​— Зараз! — крикнула Яна.

​Вона кинула Спис Сонця, але не в Королеву, а вгору, у саму гущу димових хмар. Арес у польоті наздогнав спис і вдарив по ньому лапою, додаючи йому всієї своєї швидкості. Спис перетворився на вертикальний промінь світла, який розірвав хмари, відкриваючи шлях для справжнього сонячного проміння.

​Сонце вдарило по механізмах Королеви. Залізо, не звикле до такої чистої енергії, почало перегріватися. Датчики вибухали, а летючі кораблі почали некеровано падати в піски.

​— Це ще не кінець! — закричала Королева, коли її трон почав затягувати її всередину корабля, що відступав. — Ви лише роздратували сталь!

​Арес і Яна повільно опустилися на панцир Мори. Обладунки зникли, залишивши їх втомленими, але переможцями. Дим розсіявся, і вперше за багато років вільні люди побачили чистий захід сонця.

​— Ми відбили перший удар, — сказав Арес, приймаючи людську подобу і обережно піднімаючи Спис, що повернувся до Яни. — Але Королева повернеться з чимось гіршим.

​Яна подивилася на своє жовте волосся, яке все ще трохи іскрилося.

— Нехай повертається. Тепер ми знаємо, що сонце сильніше за її залізо. І тепер у нас є друзі.

​Вона подивилася на тисячі людей, які виходили з садів Мори, піднімаючи руки до світла. Це був початок справжньої війни, але вперше пустеля відчувала, що вона може виграти.