Розділ 4

Вони йшли вже багато годин. Арес у людській подобі ледь переставляв ноги; його шкіра, зазвичай гаряча, як сонце, стала блідою. Використання Сонячного Вихору забрало забагато сил. Яна підтримувала його, дозволяючи хлопцю спиратися на своє плече, тоді як її вільна рука стискала Спис Сонця.

​— Дивись! — раптом вигукнула Яна, вказуючи на величезну гору, що повільно рухалася вдалині.

​Але це була не гора. Це була Прабабуся Мора — найстаріша черепаха у світі. Її панцир був розміром з ціле місто, а на його поверхні височіли справжні сади, що живилися внутрішньою магією істоти. Навколо Мори кружляли менші черепахи, наче кораблі навколо велетенського флагмана.

​Коли вони нарешті дісталися підніжжя Мори, натовп вільних людей вибіг їм назустріч. Вони бачили золотий слід Ареса здалеку.

​— Ви принесли іскру! — вигукнув Старійшина поселення, кланяючись Яні. — Ми вже не сподівалися, що Спис Сонця знову заговорить.

​Їх провели до центрального храму, що знаходився прямо в центрі панцира Мори. Там пахло свіжою травою та квітами — диво серед мертвої пустелі. Ареса поклали на ложе з м'якого моху.

​— Він виснажений, — шепотіла Яна, не відходячи від нього ні на крок. — Він віддав свою силу моєму спису.

​Старійшина оглянув зброю Яни і похитав головою.

— Дівчино, ти не розумієш. Спис не просто бере енергію. Він чекає на союз. Спис Сонця — це лише тіло, а вогонь Ареса — це душа. Але щоб вони стали одним цілим, потрібна жертовна кров.

​Яна здригнулася.

— Жертва? Ви хочете, щоб я поранила його?

​— Ні, — почувся слабкий голос Ареса. Він розплющив очі, у яких знову заіскрилося золото. — Він має на увазі союз волі. Якщо я добровільно віддам краплю своєї крові твоєму спису, він зміниться. Він більше не буде просто холодною зброєю.

​Арес підвівся, важко дихаючи. Він взяв руку Яни і приклав її до свого серця.

— Яна, ти врятувала мене не заради слави, а заради свого народу. Я все життя біг від когось. Тепер я хочу бігти з тобою.

​Він обережно провів долонею по гострому вістрю списа. Тонка цівка золотої крові скотилася по металу. На мить у храмі запала абсолютна тиша. А потім... Спис Сонця вибухнув світлом.

​Метал почав трансформуватися. Спис подовжився, вкрився золотою лускою, схожою на хутро гепарда, а на його кінці спалахнуло полум'я, яке не обпікало, а гріло. Тепер це був не просто артефакт, а Спис Золотої Іскри.

​— Тепер ви пов'язані, — урочисто сказав Старійшина. — Куди б не побіг Арес, світло списа буде там. Ви — два серця одного сонця.

​Але їхня радість була короткою. Земля під лапами Мори здригнулася. На горизонті з'явилася величезна чорна хмара — дим від летючих кораблів Залізної Королеви. Вона не просто послала хортів, вона вислала весь свій механічний флот.

​— Вони йдуть за нами, — Арес стиснув кулаки, відчуваючи, як нова сила пульсує в його венах, підсилена магією Мори та відданістю Яни. — Але тепер ми не будемо ховатися.

​Яна підняла свій новий, палаючий спис. Її жовте волосся розвівалося на вітрі, наче прапор.

— Нехай приходять. Ми покажемо їм, що навіть залізо плавиться, коли встає справжнє сонце.