Розділ 3

Механічні хорти Королеви завили позаду. Їхні залізні лапи скреготіли по склу, ковзаючи та викрешуючи іскри, але вони не зупинялися. Їхні червоні окуляри-сенсори божевільно оберталися, намагаючись відрізнити справжнього Ареса від його дзеркальних відображень.

​— Вони занадто близько! — крикнула Яна, притискаючись до гарячої спини гепарда. — Аресе, праворуч! Там вузький прохід!

​Гепард різко заклав віраж. Його кігті залишали глибокі борозни в кришталевій підлозі. Один із хортів, не встигнувши зреагувати, врізався у скляну скелю і розлетівся на тисячі гвинтиків. Але за ним мчали ще десятки.

​— Я більше не можу просто тікати! — голос Ареса пролунав у голові Яни, наповнений люттю. — Мої легені горять від їхнього мазутного диму!

​Він різко зупинився на невеликому плато, оточеному високими скляними піками. Арес знову прийняв людську подобу, але цього разу він не виглядав виснаженим. Його шкіра світилася золотом, а навколо пальців танцювали маленькі розряди електрики.

​— Тримай свій Спис, дівчинко, — процідив він, виходячи назустріч зграї. — Сьогодні ми покажемо їм, що сонце неможливо посадити в клітку.

​Яна вихопила Спис Сонця. Його наконечник запульсував у такт її серцю. Вона відчула, як магія Ареса — чиста, дика швидкість — почала передаватися артефакту.

​— Сонячний Вихор! — вигукнув Арес.

​Він почав обертатися навколо своєї осі з такою швидкістю, що перетворився на розмитий золотий торнадо. Повітря навколо нього розжарилося. Яна, зрозумівши його план, підняла Спис і спрямувала його вістря в центр цього вихору.

​Сталася надпотужна реакція. Світло Списа, підсилене швидкістю Ареса, вдарило в скляні стіни ущелини. Тисячі дзеркал сфокусували цей промінь, перетворюючи його на велетенський лазер.

​Перша хвиля механічних хортів просто випарувалася. Їхні залізні корпуси плавилися, як віск, не встигаючи навіть видати звук. Залізна Королева через свої камери у вежі, мабуть, бачила лише сліпуче біле світло, що випалювало її електронні очі.

​Коли сяйво згасло, в ущелині панувала абсолютна тиша. Від переслідувачів залишилися лише калюжі розплавленого металу.

​Арес важко сперся на скелю. Його золоті очі поступово ставали звичайними, людськими.

— Це було... непогано, — вимовив він, ледь помітно посміхнувшись.

​Яна підійшла до нього. Її Спис Сонця тепер горів рівним, теплим світлом. Він більше не згасав.

— Ти бачив? — вона вказала вгору.

​Там, де промінь прорізав небо, димова завіса Королеви розійшлася. На кілька секунд вони побачили справжній Чумацький Шлях — не спотворений смогом, а чистий і величний.

​— Ми це зробили, — прошепотіла вона. — Але це була лише розвідка. Справжня битва чекає на Вежі Світла.

​Арес подивився на свою руку, якою він щойно створив вихор. На ній більше не було шрамів — лише легке золоте сяйво.

— Вежа Світла... — повторив він. — Раніше я хотів добігти до краю світу, щоб просто сховатися. Тепер я хочу добігти туди, щоб побачити, як сонце повертається додому.

​Вони стояли серед битого скла, людина і перевертень, і вперше за багато років пустеля навколо них не здавалася ворожою. Вона здавалася полем бою, яке вони обов'язково виграють.