Розділ 1

Яна притиснулася до холодної металевої стіни, затамувавши подих. На ній був маскувальний плащ кольору "паленої дюни", який робив її майже невидимою на фоні нескінченних пісків. За спиною, у спеціальному чохлі, вібрував Спис Сонця. Вона відчувала його тепло крізь шкіру — артефакт нервував, він чув близькість свого ворога, штучного заліза Королеви.

​— Тихіше, друже, — прошепотіла вона, торкаючись держака. — Ще не час світити.

​Її мета була на самій вершині. Там, у "Серці Машини", тримали того, чиє ім'я боялися вимовляти вголос навіть капітани мандрівних черепах. Золотий Гепард. Останній спалах згасаючого світу.

​Яна використала магнітні гаки, щоб піднятися по зовнішній обшивці вежі. Вітер на висоті був лютим, він намагався скинути її вниз, на гострі кам'яні рифи. Але дівчина, яка з дитинства звикла балансувати на панцирах велетенських істот, лише міцніше вчепилася в метал.

​Коли вона нарешті дісталася вентиляційного люка і проникла всередину, її ледь не збив з ніг запах озону та болю. Вежа була заповнена дротами, що тяглися, наче вени, до центральної камери. Усі вони пульсували тьмяним золотавим світлом — це була енергія Ареса, яку викачували секунда за секундою.

​Яна прокралася повз двох механічних вартових, чиї окуляри-сенсори байдуже сканували простір. Вони шукали загрозу ззовні, але не чекали, що хтось наважиться увійти в саме лігво.

​Нарешті — останні двері. Масивні, з гербом Залізної Королеви.

​— Ну що ж, — Яна дістала Спис. Його наконечник спалахнув м'яким бурштиновим кольором. — Подивимося, чи справді ти такий міцний, як про тебе кажуть.

​Вона встромила спис у замок. Метал почав плавитися, шипіти, наче розгнівана змія. Яна натиснула щосили, і механізм здався. Двері повільно розчинилися, відкриваючи видовище, від якого в дівчини перехопило подих.

​Посеред величезної зали, підвішений на ланцюгах, що світилися криваво-червоним, лежав хлопець. Його золотисте волосся було сплутане, на обличчі — бруд та іржа, але очі... коли він розплющив їх, Яна побачила справжнє полум'я.

​— Іди... геть... — прохрипів Арес. Кожне слово давалося йому з великими зусиллями. — Якщо Королева... відчує... вона вб'є тебе раніше, ніж ти зробиш крок.

​— Вона вже намагалася вбити мій народ, позбавивши нас води, — Яна рішуче підійшла до нього, ігноруючи іскри, що вилітали від кайданів. — Я прийшла повернути борг. Світ потребує іскор, Аресе. А ти — і є ця іскра.

​Вона підняла Спис Сонця над головою. Артефакт відчув лють і надію своєї власниці. Його сяйво стало настільки яскравим, що темрява в камері буквально вибухнула.

​— Розбийся! — крикнула Яна, вдаряючи списом по головному ланцюгу.

​Звук розриву був схожий на грім. Магічне залізо не просто тріснуло — воно розлетілося на дрібний пил. Арес упав на коліна, важко хапаючи повітря. Червона енергія, що виходила з нього, змінила колір на чисте золото.

​— Ти... божевільна... — Арес підняв голову. Його тіло почало вібрувати. — Ти знаєш, що станеться, якщо я розженуся?

​— Знаю, — Яна простягнула йому руку. — Ти спалиш цей проклятий замок.

​У цей момент завили сирени. Механічні хорти вже мчали по коридорах. Підлога завібрувала від кроків важкої варти.

​— Тримайся міцно, дівчинко зі списом, — Арес схопив її за руку. Його шкіра була гарячою, як розпечений пісок. — Зараз ти побачиш, як виглядає справжня воля.

​Його постать розмилася. За мить замість виснаженого в'язня перед Яною стояв величний гепард. Його луска виблискувала, а кожна плямка на тілі здавалася маленьким сонцем. Він підхопив Яну, і вони вилетіли крізь вітражне вікно вежі.

​Свобода.

​Вітер вдарив у обличчя. Яна заплющила очі від захвату. Арес торкнувся піску, і пустеля відповіла йому. Кожен його крок викрешував фонтани золотих іскор. Вони мчали геть від вежі зі швидкістю, яка здавалася неможливою. Залізна Королева могла мати армії, машини та стіни, але вона ніколи не зможе наздогнати те, що народжене бігати разом із самим світлом.