Розділ 13

Важка тиша повисла у повітрі. Чутно було, як вітер тріпочить матерією наметів. Козаки то дивилися на вбитого гетьмана, то переводили погляд на Івана. Турок також застиг на місці, все ще не вірячи у те, що трапилось. Але хіба він міг по іншому? Так, Іван ненавидів Лободу, але убивати б не став. Григорій першим оголив шаблю, першим наніс удар. І якби не Северин, на цьому місті б зараз лежав він.

Старшина Лободи кинулась до Турка, щоб помститися за смерть свого лідера. Але шлях їм перегородили наливайківці та січовики.

–Досить! – крикнув Кремпський. – Ще один одного тут не порішили на потіху противнику! Ворог стискає кільце, немов зашморг затягує на нашій шиї. Жолкевський снує павутини своїх підступів. А ми гриземося. Готові один одному вчепитись в горлянку. Йому цього лиш і треба.

–Він повинен відповісти, – вказав на Івана один із старшини Лободи, Шостак.

–За що? – повільно наблизився стомлений Шаула. – За те, що убив Григорія? Так це він першим підняв зброю. Може за те, що убив посла? Так вони прийшли сюди з медом на вустах, щоб ми не бачили нічого і не чули. Не у тому місці ворога шукаєте, браття.

–Чи може ви за одне з гетьманом були? – звузив очі Северин. – Хотіли продати нас?

Реєстровці переглянулись. Їхній пил пригас, а обличчя змінилися з озлоблених на дезорієнтовані.

–Ми не брали у цьому участі, – вложив шаблю у піхви один із полковників. – Брехати не буду, знали про послів, але не підозрювали нічого лихого. Це ж звичне явище, коли йдуть бойові дії, засилати переговірників.

–Ніхто вас і не звинувачує, – Кремпський підкинув шаблю і зловив її за лезо поблизу ефеса. – Ця зброя повинна бути направлена проти спільного ворога. А тут, поміж нас, його немає.

Козаки загомоніли, закривали головами на знак згоди. Врешті леза шабель зашурхотіли, ховаючись в ножни.

–Маємо вирішити, хто командуватиме обороною табору, – глянув на убитого гетьмана Шостак.

–І цей чоловік має задовільнити всіх, – оглянув присутніх Шаула і його погляд зупинився на Наливайкові.

Северин усе розумів. І не через те, що Матвій зараз дивився на нього. Він знав, що не має безапеляційної підтримки. І не збирався пупа дерти, щоб її отримати. Він усміхнувся і кивнув.

–Найбільш підходящим кандидатом я вважаю Криштофа Кремпського, – продовжив Матвій. – Це козак, який здобув собі славу шаблею. До нього ні в кого з присутніх не буде претензії. Саме Криштоф перетнув Дніпро під шквальними атаками Єрохима Ходкевича і промчав нам на допомогу.

Зрештою, Шаула виявився правим. І хоч Кремпський був із січовиків, але шляхетне походження зіграло йому на користь. Якщо це можна було так назвати. Приймати командування у такий момент – не аби який виклик.

Реєстровці, майже, одноголосно підтримали таку кандидатуру. З січовиками все було й так зрозуміло. Наливайківці ж прислухались до свого отамана. Таким чином гетьманом обрали Кремпського.

Криштоф одразу почав вносити в оборонні редути табору свої корективи. На валах укріпили позиції, зробивши долки. У деякі з них викотили гармати, у інших стали козаки озброєні гаківницями. Усе підготували до майбутнього штурму.

Минав день за днем. Весну змінило літо. Коронне військо не поспішало йти на приступ. Спочатку козаки і всі, хто був у таборі, цьому раділи. Але дуже швидко стало зрозуміло, що Жолкевський вичікує навмисно. Добувати провіант для худоби та коней стало практично неможливо. Своїм маневром, коронне військо поставило повстанців у скрутне становище. Найгірші справи були з прісною водою. Доводилось переціджувати калюжі і болота, які підступили до табору із тилу. Добратись до русла ріки було вкрай важко. Також почали закінчуватись харчі.

Від Жолкевського мало не щодня приходили листи. Їх запускали в табір на стрілах. У кожному були заклики до капітуляції. Умови були майже такими ж, як і до того. До здачі хоругв, клейнод, гармат і гаківниць додали ще один пункт. Жолкевський вимагав видати козацьку старшину.

Кремпський розумів, що сидіти за валами і возами вічно не вийде. Моральний дух повстанців сходив нанівець. Гетьман знав, що на вдалих герцях його довго не втримаєш. Потрібні більш значні звитяги.

До задуму гетьмана доєднались усі старшини. Мовляв хочете нас ув’язнити – тримайте. Найкращою порою для плану Кремпського стала ніч. Хоч і небо було всипане зорями, а місяць височів поміж них, все ж дочікуватись непроглядної пітьми ніхто не збирався. Темними ночі зрідка бувають у червні.

Імпровізовані ворота з возів відчинилися одночасно у трьох напрямках. З табору на повному ходу виїхали сотні вершників. На правому фланзі вів вперед загін Наливайко, на лівому січовиків Полоус, по центру реєстровці йшли під проводом Шостака, якого обрали отаманом замість Лободи. На повному ходу козаки влетіли у табір поляків. Ті й не подумали про підступ і не організували, як слід оборони. Відчували себе в безпеці на позиціях.

Почалось усе з пострілів. Одразу убили майже усіх вартових. Кому ж вдалось уникнути кулі, був нанизаний на спис чи зарубаний шаблею.

Три загони, рухаючись клинами, проникали все глибше в редути коронного війська. Поляки і литовці розгубилися. Не могли зрозуміти звідки йде атака. Спочатку подумали, що це з Січі прийшли на допомогу повстанцям. А козаки проходили редутами ворога, як ніж крізь масло.

Северин вів свій загін до найбільшого намету. Він знав, там сидить Станіслав Жолкевський. От би добратись до нього та й схрестити шаблі у чесному лицарському поєдинку. А не захоче, то знести гордовитому вельможі голову з плеч.

Але чим глибше проникали козаки, тим більше згуртовувалось коронне військо. Наливайко вже бачив у миготливому світлі вогнищ Станіслава Жолкевського. Гетьман вибіг з намету, накинувши, поверх спіднього, кунтуш. У правій руці тримав шаблю, у лівій пістоля. Готовий до бою, готовий зустріти противника. На мить його погляд зійшовся з Севериновим. Здавалось усе навколо завмерло. Два ідеологічних ворога бачили лише один одного і нікого більше. Наливайко пришпорив коня, направивши його до Жолкевського. По дорозі він рубанув двох вояк, які стали на шляху. Гетьман став боком, витягнув руку і прицілився. Северин і собі вихопив пістоля. Обоє вистрелили одночасно. Наливайко відчув, як ударило трохи вище грудей, у плеча. Він сіпнувся, відхилився, пістоль випав із руки. З останніх сил Северин тримався за луку сідла, як відчув, що вирівнюється. Це Богданко поспів, під’їхав впритул і підпер отамана плечем. З іншої сторони наблизився Немова, вхопив Северина за комір і вирівняв у сідлі.