Розділ 12

Все навколо палало. Багряна язики полум’я здіймались в чорне небо. Важко бухали гармати, обстрілюючи фортецю. Люди почали впадати в паніку.

–Підпалили, – зашипів Наливайко. – Пролізли в замок і підпалили!

Северин оглядався навколо, оцінюючи ситуацію. Гірко ставало від того, що Радзівіл, цього разу, обіграв його. Отаман, в надії збагати свій арсенал, зайняв місто, населення якого аж ніяк не підтримувало його боротьби проти шляхти. Та ще й з’єднання із запорожцями Шаули спонукало залишитись за стінами фортеці. На той час, це було, безумовно, правильним рішенням. Намагання взяти замок приступом, давались литовцям зовсім не легко і вартувало значних втрат. Прихід підмоги наливайківцям, дав би можливість ще більше прорідити ряди війська Радзівіла, позбавитись від переслідування і спокійно повернутись на Україну. Але все склалось не так, як гадалось.

–Що будемо робити? – запитав Турок.

–Рятуватися, – відповів Наливайко. – Я візьму на себе прикриття. Артилерією постараємось тримати ворога на дистанції. А ти, Іване, виводь усіх через задні ворота. Там є велика рівнина, що впирається в Дніпро. Станемо табором і будемо відбиватися.

–Буйницьке поле, – кивнув Турок. – Якщо вдасться туди вийти і зайняти оборону – вистоїмо. Темрява повинна зіграти нам допомогти.

–Василю, – поклав руку на плече товариша отаман, – збери сотників, нехай будь що, припинять паніку. Вона жахливіша за пожежу, жахливіша за найгіршого ворога.

–Вже виконую, – кинувся на мури Немова.

Богданко побіг слідом.

Гармати наливайківців давали залп за залпом. Отаман чітко розподілив почерговість так, щоб постріли не припинялись ні на мить. Благо, гармат, гаківниць, а що не менш важливо людей, було вдосталь, щоб обороняти фортецю по всьому периметру. Кількатисячний загін Радзівіла, який кинувся на приступ, був швидко відкинутий. Вони навіть і до стін не змогли добігти.

Наливайківці почали покидати фортецю пізньої ночі. Погода зіграла їм на руку. Небо затягнуте важкими хмарами і сніг, який посилювався щомиті, дозволяв, навіть кількатисячному війську бути малопомітним. Радзівіл знав, що козаки покидають замок. Йому про це миттю доповіли. Гетьман розумів, що зараз найкраща мить для того, щоб завдати удару по ворогу. Військо найбільш вразливих у подібних ситуаціях. І гріх було не скористатись цим.

Турок пройшов багато боїв, брав участь і у морських походах, і сухопутних. Знав усе у військовій справі. Тому вихід з фортеці організував так, щоб бути готовим до будь яких подальших подій. І не прогадав. Литовське військо ринуло на наливайківців усією силою, коли майже усі покинули фортецю. Залишилось вийти лише артелеристам. Саме тоді, коли вогневий натиск козаків зменшився, Радзівіл його посилив і під прикриттям, кинув у бій кінноту.

–До бою! – дав команду Іван.

Козаки були захищені двома рядами возів з кожного флангу. Усі розуміли у якій вони небезпеці. Знали, що бій буде кривавим. І готувались до цього.

Перша атака пішла з лівого флангу, саме в той момент, коли артилеристи Наливайка виходили з фортеці. Через що не змогли засипати ворога шквальним вогнем. Та козаки густо поливали нападників з гвинтівок і луків. Поки перші ряди литовців наскочили на захисні редути, багато з них загинули.

Зав’язалась кривава січа. Козаки завзято оборонялися. Відчайдухи повискакували на вози, щоб чимшвидше зустрітися з ворогом. Бій був завзятим, але недовгим. Десь в темноті затрубили відступ. Військо Радзівіла подалось назад, розчиняючись у зловісній пітьмі. Але це не було збавою. Ніч розрізали вогні запалів. У табір полетів чи не увесь запас свинцю литовців. Від мушкетних куль до гарматних снарядів. І якщо від перших вдавалось ховатись за возами та гуляйгородома, то другі трощили усе на своєму шляху, завдаючи значної шкоди. Особливо дошкульними гарматні ядра були, поки Наливайко не підтягнувся і розмістив свою артилерію на відповідних позиціях. Козаки дали залпи у відповідь.

–Прорвемося, отамане! – на вкритому кров’ю обличчі Турка замайоріла посмішка. – Он уже й Дніпро.

–Дорогою ціною, – скривився Северин, оглядаючись на веревицею убитих, яка тяглась за табором слідом.

–Не завжди все йде гладко, – сказав Іван. – Сам знаєш. Усіх не вбережеш.

–Знаю, – процідив крізь зуби Наливайко.

–Шкода, що Матвій так і не прийшов на підмогу, – зітхнув Турок.

–Маємо те, що маємо. Лобода звернув швидше, Шаула заблукав, пішов іншим шляхом чи наткувся на якийсь озброєний загін. Невідомо. Але від цього не стає легше. Зараз ми самі. І вибратись з цієї катавсії маємо самотужки. Інакше загинемо.

Після того, як наливайківці почали відповідати вогнем, постріли литовців стали куди рідшими. Вони відступили, щоб не втратити власну артилерію. Табору вдалось дістатись на Буйницьке поле і зайняти оборону. Більш надійну, аніж та, яка були при переході. Вози та підводи розмістили в три ряди півмісяцем. З тилу захищали табір води Дніпра. Козаки змогли зосередити свої сили на значно меншому відтинку лінії зіткнення. Що і посилило можливість оборонятися. Але ранок зустрів наливайківців відносно спокійно. Військо Радзівіла ще обстрілювало табір, але здебільшого для виду. Поставити артилерію, щоб пристрілятись не мали змоги, адже одразу летіло у відповідь.

Фортеця охоплена вогнем таки впала. Христофор Радзівіл хитрістю, завдяки прихильності населення Могилева, таки досяг свого. Наливайківці були вибиті на відкритий простір, що мало б полегшити штурм їхніх рядів. І литовці з цими намаганнями не забарилися.

Першу спробу прорвати редути козаків, військо Радзівіла зробило ближче до обіду. Цього разу в бій кинули піхоту. Чіткими рядами вояки кинулись на наливайківців. Залпи гармат, гаківниць і гвинтівок значно прорідили ряди противника, але нападники все ж таки дістались до барикад з возів. Ряд за рядом, литовське військо налітали на оборонні редути. В деяких місцях вдалось потіснити козаків. Нападники навіть намагались розтягти вози, щоб утворилась пройма в обороні. Але ті були зв’язані між собою ланцюгами. Довелось докладати зусиль, що і затримало литовців.