Розділ 4

Все розпочалось майже одночасно. Сонце от-от мало з’явитись на горизонті, а чорне, затягнуте важкими хмарами небо, почало світлішати на сході. Козаки рушили рівними рядами до замку, несучи над головами довжелезні драбини. Попереду, рівною шеренгою, до мурів сунулись високі гуляй-городи. То тут, то там загорілись поодинокі вогні. За якусь мить їх почало ставати все більше і більше. Замиготіли сотні і сотні невеликих світлячків. А тоді вони усі здійнялись у темне небо, завмерли на якусь мить і понеслись додолу, набираючи швидкість. Палаючі стріли опустились на голови захисникам фортеці. Почулися крики. Не всі встигли підняти щити, щоб захиститись. Кілька вояків Симашка, уражені смертоносними жалами, полетіли додолу, просто у рів наповнений водою. А стріли летіли безупину. Це не дозволяло захисникам ефективно відповідати, а тим паче інтенсивно обстрілювати тих, хто наступав.

Наливайко стояв, обпершись на стовбур і попахкував люлькою. Він уважно спостерігав за тим, що відбувається. Отаман підняв руку з люлькою і Турок в цей же момент дав команду:

–Не стріляти! Не стріляти! – загукав Іван.

Вогняний дощ, який нещадно сипались на захисників, в одну мить, зупинився. Перші ряди козаків наблизились до рову і кинули гуляй-городи через нього, зробивши з них містки. Ті, що несли драбини оживились і почали випрати їх до мурів. Полетіли стріли. Згори донизу і навпаки. Зі стін посипались каміння та полилась смола.

–Отамане, – глянув на незворушного Северина Немова, – я ніколи не сумнівався у твоїх наказах...

–Але? – погляд Наливайка горів навіть у темряві.

–Навіщо нам цей замок? Невже Симашко настільки важливий, щоб заради того, щоб його схопити потрібні такі жертви? Чи нам так необхідні скарби, які знаходяться всередині?

–Деякі так, – хитро усміхнувся отаман.

–Там є гармати? – мало не підстрибнув Богданко, який намагався не відходити від Василя.

–І не тільки, – відповів Северин.

Ще не встиг він закінчити фразу, як гримнули постріли. Два гучних і безліч тихіших, з пістолів, мушкетів та аркебуз.

–Так, так, – з темряви вийшов Дем’ян, прикриваючи голову капюшоном. – А ще, це політика.

–Політика? – перепитав Богданко.

–Це грязне слово, хлопче. І слово не менш огидне, – поклав руку на плече джури Василь. – І лізти у неї не раджу. Там кругом лише брехуни, які надуманими законами виправдовують свої злочини.

–А це істина правда, – погодився старший Наливайко.

–Теревені, – хмикнув Северин. – Але без політики ніяк.

–Від кого від кого, а від тебе я таких слів не чекав, брате, – здивувався Дем’ян. – Від коли це тебе зацікавили такі справи?

–Від сьогодні. Політики занадто часто маніпулювали мною. І не лише. Нас постійно використовують вельможі у своїх інтригах, ігрищах та війнах. Обіцяють золоті гори, коли ми їм потрібні, а після виконання нашої частини угоди, забувають про свою. Краще скажи, брате, як справи у твоїх вояків?

Священник зробив паузу, уважно розглядаючи брата, а тоді відповів.

–Займаються ділом. Замок довго не встоїть. У старости занадто мало охоронців. В рази, в десятки разів менше.

–Це добре, – закивав Немова. – Чим коротшим буде штурм, тим менше загине людей.

–Люди повинні набиратись досвіду, – сховав люльку за пазуху отаман, витяг з піхов шаблю і рушив вперед, у напрямку до замку.

–Брате, – окликнув його Дем’ян, – не дуркуй. Вони і без твоєї допомоги візьмуть замок.

–Не звик я за чужими спинами ховатися, – не зупиняючись кинув Северин.

–Не забувай моєї настанови, брате!

Турок, який стояв за п’ять десятків метрів, також оголив шаблю і повів за собою загін, яким командував. Василь сплюнув вдоволено, глянув на Богданка, тоді на Дем’яна і сказав:

–Отче, пригляньте но за хлопцем, а я отаману допоможу.

Богданко хотів заперечити і рушити слідом за своїм наставником, але відчув, як міцна рука Дем’яна лягла йому на плече.

–Ще навоюєшся, синку, – сказав він.

Перші козаки закріпились на стінах замку, коли сонце зайняло свою найвищу точку на небі. Січа почала стихати, а постріли й зовсім стали поодиноким явищем. Василь тримався неподалік від отамана, хоч навряд чи він потребував захисту. Рубакою Северин був вправним. Одним з кращих поміж тих, кого знав Немова. От і тепер він вправно розмахував шаблюкою, нещадно рубаючи ворогів. Одним з перших Наливайко почав спускатися східцями донизу, у замковий двір. Козаки бачили завзяття отамана і самі надихались його відвагою. А вкупі з чисельною більшістю, вояки Наливайка швидко потіснили противника з мурів. Зо два десятка захисників зібрались посеред подвір’я, впираючись один до одного плечами. Їхні погляди виказували страх. Вони розуміли, що програли цю битву. Вони боялись.

–Стояти! – гримнув голос Северина. – Припиніть!

Отаман ступив кілька кроків так, що опинився попереду інших. Він виставив шаблю, обвів направленим вістрям справа наліво і сказав:

–Зараз, ви можете усі померти. Так. Героїчно, захищаючи володіння вашого пана. Але чи потрібно це вам? Результат цього двобою уже вирішений. Я, Северин Наливайко, обіцяю вам життя, якщо складете зброю.

Охоронці завагались, почали переминатись з ноги на ногу і переглядатись. Почулись тривожні перешіптування. А тоді тишу, яка наповнила в одну мить усе навколо, порушив дзенькіт. Це шабля одного з охоронців упала на брукований настил подвір’я. Його прикладу послідували й інші. Зрештою усі склали зброю і підняли руки, демонструючи свої наміри.

–Василю, займись цими людьми. Забери зброю і посади, поки що, під замок. Постав своїх хлопців, щоб наглядали. Моє слово має бути виконане, – закомандував Северин.

Немова кивнув.

Двері помешкання Симашка були зачинені, а вікна забарикадовані. Довелось вибивати за допомогою колоди, хоч дехто пропонував пустити червоного півня під дах. Але Наливайко не дав згоду застосовувати такі методи.

Коли двері, розтрощені та понівечені, повисли на вигнутих петлях, зсередини пролунало два постріли. Один з козаків схопився за груди, поміж пальців засочилась кров і він повалився додолу. Северин невдоволено скривився і за допомогою кількох широких кроків увірвався всередину. Перший удар отамана припав противнику просто на голову. Він був такої сили, що шабля прорубала стальний шолом і застрягла в черепі. Інший суперник кинувся до Северина. Але Наливайко вихопив пістоля іншою рукою і вистрелив. Куля прошила шию. Ворог обхопив її руками, булькаючи і намагаючись зупинити кровотечу. Але його намагання були марними. Спочатку він заточився, тоді обперся на одне коліна, а за якусь мить упав замертво.