Розділ 8

Вороже військо йшло неспішно. Богданко не міг зрозуміти чи причина у самовпевненості, через велику чисельність, чи все ж османи остерігались. Та чого їм перейматись, коли на горизонті з'являлись все нові і нові ряди воїнів. Невдовзі чорна пляма розповзлась, заполонивши мало не усю долину. Від основного війська відділились кілька сотень вершників і поїхали слідом за козацьким загоном, просто до гряди. Та біля підніжжя пагорба вони зупинились з недорозумінням вглядаючись на вершину хребта. На нього виїжджали козаки галасуючи і освистуючи ворога. Ще й вочевидь на кпини брали османів, бо регіт долинав аж до лісу.

Напруга росла. Усі розуміли, що бою не уникнути, але час перед битвою завжди був найважчий. Неймовірної ваги глиба тиснула на тих, хто от-от вступить у смертельну сутичку. Особливо на молодих і недосвідчених козаків. Тому отамани чи полковники підіймали бойовий дух підбадьорюючими вигуками. Бувалі у боях козаки жартували з ворога, обзивали образливими словами: синами самого шайтана, олександрійськими козолупами, свинопасами єгипетськими та іншими, подібними цим. А під кінець могли й шаровари спустити та запропонувати поцілувати їх у дупу. Через що турки і татари шалено бісились, а козаки заходились сміхом, забуваючи про свої страхи. Найвідважніші йшли на герць. Про нього розповідав Богданкові і Дмитро Дунай, і Василь Немова. А Турок й взагалі у кількох брав участь. Іван одного разу навіть показував хлопцеві шрам на передпліччі, який залишився після ворожої кулі, внаслідок герцю. Але, щоб бачити на власні очі – такого не було. Та й бути не могло. Лише тепер наближався перший масштабний бій, свідком якого стане і Богданко.

Передовий загін османів, якому так кортіло наздогнати утікаючих козаків якраз почав підійматись на гряду. Наливайко оголив шаблю, піднявся на стременах у сідлі махнув зброєю, віддаючи наказ. Пролунали постріли. Сизий дим клубами завився над козаками. А вслід свинцевим кулям полетіли і стріли. Бусурмани почали валитись із коней, а ті хто вцілів помчали назад, до основного війська. Северин знову махнув шаблею. Кулі і стріли наздоганяли ворога, проріджуючи їхні ряди. Козаки на пагорбі закричали і засвистіли. Ті що стояли в лісі задоволено загули.

–Ану, цитьте! – загарчав Іван Турок.

Він стояв на одному з возів, які, присипані землею, утворювали оборонний вал. Їх розмістили не на окраїні, а за двадцяток ліктів у глибині лісу. Все для того, щоб ворог не помітив козацький загін швидше потрібного часу.

Османи чкурнули, залишивши за собою кілька десятків убитих та поранених побратимів. Вершники примкнули до основного війська і звідти долинули крики і лайка. Хоч відступ загону був виправданий. За таких обставин османи з легкістю могли б полягти усі, біля підніжжя гряди.

Турецько-татарське військо, яке до цього стояло майже нерухомо, почало перестроюватись. На передову викотили гармати і ядра до них. Гармаші метушились, налаштовуючи грізну зброю. Минуло небагато часу, як гармати перший дали залп. Ядра полетіли, зі свистом прорізаючи повітря. Важкі сталеві кулі влетіли в пагорб, вириваючи клапті трави і землі. Козаки засвистіли у відповідь. Ядра поробили глибокі вирви за сотні дві ліктів від запорожців.

Поки османські гармаші поправляли приціл, з пагорба почали спускатись вершники. Півтора десятка, не більше. Богданко задоволено потер руки, хоч серце мало з грудей не вискакувало. Вони їхали на герць. Одне діло піший, а зовсім інше – кінний. Що козаки-запорожці уміли витворити під час їзди верхи, хлопцеві уже доводилось бачити на Січі. Та це були лиш тренування. Тут, у долині, все було справжнім. Спочатку козаки вишикувались у ширенгу. Посередині знаходився знаменоносець з малиновим стягом, який розвивався на вітрі. Запорожці, за звичкою накидали османам чергових образливих слів, а тоді роз'їхались. Козаки утворили дві групи, які рухались, на перший погляд, хаотично. Та насправді це був досконало завчений бойовий танок. Вершники перетинались, з’їжджалися і роз’їжджались, ставали ногами на сідла, припадали до коней, тримаючись на їхньому боці, зіскакували на землю і за інерцією заскакували назад. При цьому не забували брати на кпини ворога. Дехто з османів уже не витримав і почав стріляти. Хоч запорожці й знаходились на відстані ближчій ніж дальність пострілу рушниці, але все ж не наближались занадто. Кулі пролітали мимо.

Знову гримнули гармати. Ядра вдарили мало не по верхівці гряди. У декого з козаків навіть полетіли грудки землі. Але жоден не подався назад. Наливайко знову піднявся на стременах і дав команду. Загін синхронно рушив в бік лісу, не покидаючи верхівки хребта. Це мало ще більше розбісити османів, адже вони майже присрілялись. Тепер доведеться починати все наново.

Козаки змістились на гряді, відійшовши від вирв, залишених гарматними пострілами і знову зупинились. Це не лише виглядало, але й було справжньою і дуже дошкульною для османів насмішкою. Мовляв – чого там стоїте? Ідіть сюди – на бій.

Величезне військо знову почало перестроюватись, одразу наближаючись. Від нього відділився загін вершників і направився до козаків, які все ще завзято танцювали в герці.

–Оце бісяться кляті бусурмани, – сперся на дерево на верхівці якого сидів Богданко, потираючи підборіддя Гордій.

–Це хороша ідея так дратувати їх? – подивився додолу хлопець. – Он скільки їх.

–Ще б пак. Роздратований ворог втрачає пильність. І це нам на користь, – переплів руки на грудях Гордій і кивнув у бік долини. – Спостерігай, може чогось і навчишся.

Козаки вийшли з герцю і помчали до своїх побратимів на вершину гряди. Османи цього разу не стали їх переслідувати, навчені попереднім гірким досвідом.

Турецькі гармаші пристрілювались, а козаки, під командуванням Наливайка, кожного разу міняли позицію, все ближче підходили до лісу. Запорожці ще кілька раз чи то виходили, чи виїжджали на герць. А османи все наближались і наближались. Врешті, вже по обіді, обидва війська зійшлись достатньо близько, щоб кулі та стріли могли долетіти до противника. Залунали постріли, забриніли натужно тятиви луків, загриміли гармати. Деякі з вояків, як одного, так і другого війська почали хапатись за вражені частини тіла і падати. Декого відтягували побратими, інші залишались лежати мертвими під палючим сонцем на випаленій траві. Канонада на відкритій місцевості була на руку османам. Їх і значно більше було, і мушкетами вони були озброєні куди більше ніж козаки, і гармати, яких у запорожців не було, надавали не аби якої переваги. Тому Северин дав команду відступати за гряду. На вершині, за такої пальби, можна було втратити мало не усе військо.