РОЗДІЛ І: «Курс на Чикаго»

Пролог. Вест-Хіллс (Лос-Анджелес, Каліфорнія). Травень 2023 року.

     Це була тепла весняна ніч. На вулиці капав маленький дощ. Невисокий, вусатий та добрий з першого погляду чоловік – Джек Паркер сидів у себе в лабораторії, яка знаходилась у підвалі його будинку та звершував роботу над новим проєктом. Протягом двох років він розробляв концентрат, який дасть можливість йому витягнути свого сина з в’язниці. Два роки тому його син – Роберт Паркер, пограбував будинок одного олігарха. Йому потрібні були гроші на лікування його матері. Врешті-решт, Роберта затримала поліція та посадила його на 5 років. Невдовзі мати померла, а Роберт про це взнав уже за решіткою. Його батько просив допомоги у свого друга з дитинства, мера міста – Стівена Коннорса, але він не хотів йому допомагати, ні грошима, ні морально, ні з розробкою. Чоловік вирішив самотужки виготовити його. Та у нього це вийшло…

     Вночі двадцять четвертого травня він завершив роботу над «С.Т.І.Л.Б.О.Р.Н» – концентратом, який був у вигляді колби зі смарагдовим гелем. Розробивши конструкцію, через яку, Джек введе гель у вени, він почав реалізацію. Взявши шприц, відкривши колбу, вставивши спеціальну трубку, проколовши вену, Паркер спостерігав, як гель входить у кровоносну систему. Його серце починає битися у ритмі пульсації лісу. Вени на шиї та руках покриваються яскраво-зеленим неоновим кольором, просвічуючись через шкіру. Паркер впав на підлогу – його пальці мимоволі впивались у щілину в бетоні. З-під його нігтів виривались тонкі зелені нитки – це його власна ДНК, яка стала хлорофілом, шукає ґрунт. Джек зрозумів, що у нього все вийшло. Наступні три дні він готував план, як буде витягати сина, так щоб і самому туди не потрапити… Увечері він пішов провідати сина та натякнути на те, що він запланував, щоб Роберт був готовий.

28 травня 2023 року, 02:34 Каліфорнійська державна в'язниця, округ Лос-Анджелес

      Саме в це день сталася катастрофа у Каліфорнійській державній в'язниці. Джеку вдалося звільнити сина, випустивши на волю свою нову, руйнівну природу. Він влетів на територію в'язниці та по-тихому вбив усю охорону, за допомогою отрути, він підкрадався непомітно і вбивав. Паркер знав, що він не такий, не хотів нікого вбивати, але це був єдиний варіант, щоб витягнути сина з цього місця. Далі зайшовши до центрального пункту управління, вбив усіх людей там та відключив камери спостереження. Останнім пунктом плану було забрати сина, але тут вийшла маленька проблема… Коли Джек зайшов у корпус, він потрапив до дейрума — це загальна зала, величезний відкритий простір з високими стелями. Він увійшов до коридору, де знаходяться камери з ув'язненими. Побачивши камеру, в якій сидить Роберт, батько швидко пішов до неї, але раптом двері сусідньої камери вибили. Звідти вийшов хлопець. Це Маркус Ралі – його погляд був злим, він стояв і дивився на Джека так, ніби зараз уб'є його. Джек був здивований.

— Хто ти? – бентежно запитав Паркер

      Але Маркус не став говорити, він просто вдарив Джека з ноги у живіт та кинувся тікати, але Джек швидко оговтався після удару, схопив юнака за руку, відкинув його до стіни та почав бити зі всієї сили. Через декілька ударів Джек затиснув супротивника в кутку. Він завдавав удар за ударом. З кожним ударом звук навколо Маркуса ставав тихішим, а біль змінювалась дивним гулом у кістках. Він не падав, тому що енергія ударів буквально «зшивала» його молекули, роблячи тіло твердішим за камінь. Коли Джек завдав вирішального удару в щелепу, його рука пошкоджується, наче об бетонну стіну. Хлопець відчуває, що він «роздутий» зсередини. Він просто торкається грудей супротивника долонею, і весь накопичений біль десятків ударів виходить однією потужною хвилею, відкидаючи ворога на кілька метрів. Маркус був у паніці. Він одразу кинувся тікати. Тим часом Роберт виламав двері своєї камери. Побачивши батька, лежачого на підлозі та Маркуса, який біг та оглядався назад. Він зрозумів, що трапилось. За мить батько почав підійматися. Побачивши свого сина, він одразу ж підвівся і кинувся його обіймати. І через деякий час вони залишили в'язницю.

Чикаго, штат Іллінойс. Травень 2025 року.

      Ранок понеділка. Сім’я Ніколсон починає зі сніданку, глава сім'ї — Елізабет Ніколсон, перед тим, як їхати на роботу, розбудила своїх дітей — Аманду та Карла, щоб вони не спізнилися на навчання. Шістнадцятирічний Карл навчається у школі, а ось старша донька – Аманда навчається в університеті Чикаго. Вона навчається на психолога. Навчання починається у них о пів на дев’яту ранку. Після довгих лекцій Аманда приходить додому і відразу йде на прогулянку. В кінці прогулянки вона виявляє в траві якийсь невеликий об'єкт, що світиться. Дівчина наважується доторкнутися до нього, але щойно вона піднесла руку, в моменті об'єкт почав випускати дим і за кілька секунд випустив спалах. Раптом у неї в очах стало все помаранчево-жовте, а навколо неї почало пахнути вогнем. Опустивши голову, вона побачила, що її тіло починало перетворюватися на вогонь, вона чула гул власної крові, що закипає, навіть те, що через пару десятків секунд вона вся вкрилася вогнем. За мить, на помаранчевому фоні з'явився підозрілий незнайомець.

— Я знав, що колись його хтось знайде... – сказавши це, він випарувався.

     Аманда впала на траву і знепритомніла.

РОЗДІЛ І: «Курс на Чикаго»

Десь у північній частині Атлантичного океану.     

     Посеред густого туману, у небі стоїть здоровенний повітряний корабель. Це не просто, якийсь гвинтокрил чи літак. Величезний, розміром, як три футбольних поля – флот. Від прихованих двигунів корабля виходило низьке, майже ультразвукове гудіння. Не просто шум, а глибока вібрація, від якої саме повітря навколо корпусу здавалося щільним і наелектризованим. Командує ним – Олівія Кларк, жінка низького зросту, з розпущеним коротким волоссям, каштанового кольору. Десять років тому, її було звільнено з посади директора «Всесвітньої оборонної служби» («В.О.С»). Але це її не зупинило. В Олівії були дуже впливові друзі, які допомогли їй, проте їх більше немає в живих. Тому зараз, капітан корабля «Кайрос», шукає людей, які були б гідні обороняти цей світ від небезпек.