Глава перша

В світі існує багато невідомого та те, що ми не завжди можемо пояснити.

- Альдо! А ну йди сюди! - прозвучав грізний голос пана Нестора. Високий, сильний чоловік з каштановим волоссям, зачесаним назад, і проникливими кольору горіха очима, який своїм важким поглядом дивився на настінний годинник; склавши мозолисті руки від сокири лісничого на грудях, тяжко видихаючи. 
З невеличкої кухні будинку батьків з'явилася чарівна дівчина з золотисто-русявим волоссям до грудей; з глибокими, сяючими зеленими очима та великими, рожевими губами, хутко поправляючи неохайну зачіску.
- Ти бачила, котра година? Чому ти досі вдома? - сердитим голосом проговорив батько, оглядаючи дівчину з ніг до голови.
Ззаду непомітно підкралася красива жінка, одягнена в звичайну сукню та з відром у руці.
- Несторе, що сталося? - спокійно запитала доросла жінка, підходячи ближче до чоловіка та заправляючи медове волосся назад у хустину. Тереза поглянула на дочку, потім на чоловіка і знову на дочку.
- Альдо, ти досі вдома? Хутко бери корзину і йди по ягоди. Бігом-бігом, вже майже обід. - Схопивши торбинку зі столу, дівчина шмигнула між батьками на вулицю, де яскраве сонце ховалося за сірими хмарами. Прихопивши із собою вербову корзинку з лави коло будинку, юначка попрямувала в сторону лісу. 
- Хей! Альдо, зачекай! - не встигла дівчина вийти за межі селища, як її хтось окликнув. Перекинувши торбинку через плече, героїня різко повернулася і побачила перед собою трьох юних дівчат.
- Ти вже скільки корзин зібрала? - запитала дівчина посередині з білявим волоссям та великими блакитними очима, підходячи ближче - Зоряна.
- Жодної - легко промовила Альда, поправляючи оливкову широку спідницю та збираючи на собі дивні погляди. 
- Ай тай що! - махнула рукою темноволоса красуня з глибоким бурштиновим поглядом - Бояна, яка тримала Зоряну під ліву руку. - Ви вже чули, що сказала віщунка Маїна? - виступила вперед Бояна та оглянула всіх дівчат, зачарованим поглядом тримаючи інтригу.
- Ну, ну що? - нетерпляче пробурмотіла рудоволоса дівчина із зеленими очима та розсипом веснянок на золотій шкірі - Живана. Бояна задумливо приклала палець до щоки та мовчазливо завертіла головою по сторонах.  
- Бояна, не мовчи, нам же цікаво! - вже не стримуючись, випалила Зоряна. Альда, бажаючи дізнатися більше, підійшла до дівчат ближче, утворюючи коло.  
- Ходіть до лісу, там все розкажу, бо як побачить моя мати, що ми стоїмо, то усі схопимо, - прошепотіла Бояна, махнувши рукою та відходячи від дівчат у сторону лісу. - Ну, ви йдете? - повернувшись, запитала чорнявка, весело крокуючи по траві.  

- Боянаааа, розповідай, - промовила Альда, вже збираючи ягоди та поглядуючи на дівчат. - А то ми дізнаємося тільки тоді, коли вже все закінчиться, - з усмішкою промовила вона.  
- Ти звідки знаєш, що це подія? - різко відірвавшись від ягід, здивовано промовила Бояна.  
- Я просто так сказала, - повернувшись, сказала Альда з усмішкою, потиснувши плечима. - А що, вгадала?  
- Ой, та ну тебе, слухайте, що кажу, доки не забула, - відмахнулася від слів дівчина. Випрямившись та оглянувши панянок, які дивилися на неї, почала говорити. - Маїна сказала, що скоро в наших краях щось зміниться та навіть станеться щось хороше. Угу, - захитала головою дівчина.  
- Що "хороше"? - озираючись, запитала Зоряна.  
- А ось це вже не знаю. Маїна нічого не сказала, - спокійно відповіла брюнетка, навіть не глянувши на подругу та далі збираючи ягоди.  
- Ну, добре, що хоча б хороше, а не погане, - промовила Альда до подруг, потягуючись.  
- Ой, дівчата, мені здається, нам вже пора додому, - підриваючись з місця, хвильовано пробормотіла Живана. - Мабуть, буде дощ, он які хмари сині, - сказала рудоволоса, показуючи пальцем на похмуре небо.  
- Й справді, ходімо додому, - підтримала ідею Зоряна, підіймаючи майже пустий кошик. - Вже тут немає що робити. І я не хочу промокнути.  
- Ви йдіть, а я ще позбираю, - відповіла Альда, не піднімаючись з колін.  
- Ти впевнена? Он які хмари, - занепокоїлася Бояна, підходячи ближче.
- Так, я швидко, не хочу йти додому з пустою корзинкою, - дівчина потиснула плечима.  
Панянки з тривогою оглянули дівчину, яка спокійно збирала плоди, але, не знайшовши що сказати, попрямували в сторону дому.  
- Будь обережна, - мовила Живана, на секунду зупинившись, і далі попрямувала за подругами назад до хутора.

Збираючи ягоди, Альда навіть не помітила, як зайшла далі, ніж зазвичай. Дівчина, зосередившись на своїх думках, не звернула уваги на те, що відбувається навколо. Винирнувши зі своїх думок, навколо вона побачила темний, красивий і, що не менш дивно, взагалі незнайомий їй ліс.  
- Точно, треба повертатись, - дівчина випрямилась та оглянулась навколо. - Тільки в яку мені сторону?  
Пройшовшись декілька разів та повернувшись у те саме місце, дівчина присіла на землю.  
- І що робити? От дурепа, потрібно було йти з ними, - пробурмотіла дівчина, поправляючи волосся.  
Заплющивши очі та обійнявши коліна, юначка думала, що ж робити далі, як раптом почула якісь дивні звуки. Альда різко вскочила з моху, оглядаючись по сторонах у пошуках джерела шуму.  
- Що це? Хто тут? - юна дівчина покрутилася на місці. Не помітивши нічого дивного, вона, зупинившись, попрямувала вперед, шукаючи дорогу додому. Відчуття тривоги з кожним кроком ставало все більшим і більшим, тихенько підкормлюючи страх.  
Блукаючи лісом ще деякий час, дівчина зовсім втомилася. Вона спинилася біля дерева, спершись на нього, важко зітхнула, коли почула якийсь шурхіт за спиною. Альда різко обернулася та побачила перед собою ...