"Іскра серед темряви"
Епілог
Світ був тихим.
Без шуму системи, без голограм, без команд.
Лише вітер, що торкався дерев, і світло, яке не сліпило, а гріло.
Кассія стояла на березі — босоніж, у білому.
Її пальці занурювалися у воду, така прозора, що здавалася світлом.
У відображенні — зорі. І… пара очей, знайомих до болю.
— Кай, — прошепотіла вона.
Він стояв позаду. Без зброї, без маски, без тіні минулого.
Його долоня торкнулася її плеча — справжня, тепла, не цифрова.
— Ми вийшли, — сказав тихо. — Ми більше не в коді.
Вона озирнулася. Світ був новим, але водночас рідним. У ньому не було імен, не було правил — тільки спогади, які стали реальністю.
Десь далеко мерехтіли уламки старого міста, розсипані, як зорі.
Вони не руйнували красу — вони були нагадуванням.
— Це наш світ? — спитала Кассія.
— Ні, — усміхнувся Кай. — Це ти.
Вона засміялася крізь сльози.
— А ти?
— Я — частина тебе. І того коду, що ти написала серцем.
Він підняв її руку до губ, поцілував, і від дотику повітря засяяло.
Небо розцвіло світлом — ніжним, живим, як їхній перший поцілунок під куполом.
> “Світ більше не належить Системі.”
“Він належить тим, хто здатен любити.”
Кассія притулилася до Кая.
Десь у далині спалахнула іскра — маленька, але яскрава.
І з неї народилося нове світло.
Світло, що пам’ятає, як кохати навіть у темряві.
#669 в Фантастика
#98 в Антиутопія
Відредаговано: 07.10.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
