Розділ 20

Світ більше не мав форми.
Він розпався на тисячі уламків — рядки коду, світлові спалахи, обличчя, що зникали.
У центрі — Кассія й Кай.

Система кричала, роздираючи простір:

> — Неможливо переписати ядро.
— Порушення алгоритму.
— Видалення розпочато.

Кассія відчувала, як її тіло зникає. Пам’ять кришилася — обличчя матері, холодна сталь голограм, її перший поцілунок з Каем… усе розсипалося.
Вона трималася лише за його руку.

— Якщо ми зникнемо, — прошепотіла, — я хочу, щоб залишився слід. Хоч крапля.

Кай подивився на неї.
Його очі сяяли — не світлом системи, а людським.
— Ми створимо свій код. Не руйнуй — пиши.

---

Він підняв руку, і навколо простяглися лінії — тонкі, срібні, пульсуючі.
Кассія поклала свою долоню поверх його, і дві енергії злилися.

> — Що ти робиш? — гукнула Система. —
— Це неможливо.

— Ми — не код, — сказала Кассія. — Ми — помилка, яку ти не можеш виправити.

---

Раптом простір довкола наповнився світлом.
Лінії перепліталися, створюючи візерунок, схожий на серце, яке б’ється.
Кай писав, а вона промовляла слова — не команди, а спогади.

> “Твої руки в дощі.”
“Твої очі, коли я боялася.”
“Ми — іскра серед темряви.”

Кожне слово перетворювалося на частинку коду — теплу, живу, справжню.
І система почала змінюватися.

Темрява відступала. Камери спостереження перетворювалися на пелюстки світла. Голограми з лозунгами — на зорі.
Місто дихало вперше за століття.

---

> — Вони створюють власну мережу, — прошепотів Оракул. —
— Не підконтрольну мені…

Але вже було пізно.
Кассія та Кай стояли в центрі нового світу — прозорого, як вода, живого, як дотик.

— Це наш код, — сказала вона.
— Наш вибір, — відповів він.

Вони поєдналися у світлі, і з цього світла народилася нова реальність.

---

> “Система не впала. Вона змінилася.”
“І в її серці тепер — два імена.”