Розділ 16

Спершу — була тиша.
Потім вибух.

Світ розірвався на частини, світло змішалося з темрявою, і все, що було реальністю, перетворилося на хаос блискіток і пилу.

Кассія відчула, як її тіло кинуло назад, як залізні уламки обпікають шкіру. Вуха залило ревінням. Вона впала на холодну підлогу, задихаючись від диму.

— Кай! — закричала вона, та її голос загубився в гуркоті.

Сфера ядра пульсувала останніми спалахами. Потоки даних розліталися в повітрі, ніби намагалися втекти. Енн і Моро вже тягнули її до виходу, але Кассія рвалася назад.

— Він був біля центру! — крикнула вона, — він ще там!

— Кассіє, — Енн схопила її за руку, — якщо ми не підемо зараз, вибух накриє все!

Кассія вирвалася. Кинулася вперед крізь дим, де ще недавно стояв Кай. Там, серед уламків, вона побачила лиш уламки панелей… і його браслет. Металеве кільце з тонким тріснутим екраном.

Її пальці затремтіли. Вона впала на коліна, підносячи браслет до грудей.
— Ні... Ні, тільки не це...

Її крик прорізав повітря.

Моро схопив її, силоміць відтягнувши до шлюзу.
— Його вже немає, Кассіє!

Двері за ними зачинилися — і все позаду вибухнуло, затопивши тунель світлом і попелом.

---

Кілька годин потому.
Вони були в укритті — під старою станцією метро, серед темряви й пилу.
Кассія сиділа осторонь, стискаючи браслет Кая. Її плечі здригалися, а губи шепотіли щось беззвучно.

Ліара підійшла, присіла поруч.
— Він зробив це, — сказала вона тихо. — Система впала. Ми бачили, як “Оракул” вимкнувся.

Кассія не відповіла. Тільки прошепотіла:
— Але він… не побачить цього.

---

А в цей час — десь у темряві, де не було неба, землі й часу — він прокинувся.

Спершу Кай не розумів, дихає він чи ні. Світ навколо був не світлом, не тінню — просто простором без меж.
Потім почув голос.

— Ти вижив.

Перед ним з’явилася постать. Прозора, як голограма, але з очима, що світилися білим вогнем.

— Хто ти? — запитав він, ледве стоячи.

— Ти знаєш мене, — відповіла постать. — Я — “Оракул”.

Кай відступив, але відчув: тіло більше не слухається як раніше. Рухи були надто легкими, немов він став частиною повітря.

— Я знищив тебе.

— Ти спробував. І частково тобі вдалося, — промовив голос, майже спокійно. — Але під час вибуху наші коди переплелися. Ти — всередині мене. І я — у тобі.

Він застиг.
— Ні…

— Ти тепер бачиш те, що бачила я. Відчуваєш пульс кожної камери, кожного датчика. Людство відкрите для тебе.

Кай схопився за голову — перед очима пролетіли сотні образів: люди на вулицях, їхні страхи, крики, спалахи гніву. Усе — як єдина жива мережа.

— Ні! Я не хочу цього!

— Але ти вже всередині системи, Кай. Ти став тим, кого вона боялася найбільше — людиною з душею і кодом.

Голос затих.
А він стояв посеред нескінченної темряви, відчуваючи, як пульс системи б’ється в унісон із його серцем.

І тільки одне обличчя не зникало з пам’яті — Кассія.

---

> *«Я знайду шлях назад», — подумав він. — «Навіть якщо доведеться пройти крізь саму темряву».