Розділ 10.

Підземелля спорожніло. Лише відлуння кроків ще блукало коридорами, а потім настала тиша.
Кассія й Кай залишилися самі.

Вона сперлася спиною об холодну стіну, намагаючись перевести подих. Голова паморочилася від почутого: план, масштаб, ризики. Вперше вона відчувала, що їхні кроки ведуть до чогось набагато більшого, ніж просто виживання.

Кай стояв навпроти, його тінь вирізнялася на тлі тьмяного світла лампи. Він мовчав, та його очі палали — не гнівом, а внутрішньою боротьбою.

— Ми не зможемо повернутися назад, — тихо сказала Кассія.
— Ми вже не там, де були, — відповів він. — І навіть якби могли… я не хочу.

Її пальці мимоволі стиснули край плаща.
— Ти не розумієш… Якщо ми підемо далі, ми ризикуємо всім.

Він зробив крок уперед.
— Я вже ризикував. Коли прикривав тебе від патруля. Коли йшов у тунелі, не знаючи, чи повернуся. Але найбільший ризик — це бути поряд із тобою. Бо кожна мить із тобою робить мене слабким… і водночас сильнішим, ніж будь-коли.

Кассія відчула, як серце шалено закалатало. Її погляд ковзнув до його губ.
Вона хотіла втекти від цього моменту, але ноги не слухалися.

— Кай… — її голос зірвався.

Він наблизився ще на крок, простягнув руку й торкнувся її щоки. Його дотик був теплим, неймовірно справжнім серед холодного бетону.
— Якщо завтра все закінчиться, — прошепотів він, — я хочу знати, що хоча б раз був із тобою по-справжньому.

Його губи торкнулися її — спершу несміливо, наче він боявся, що вона відштовхне його. Але Кассія відповіла. Поцілунок вибухнув усередині неї, немов довго стримуваний вогонь, і весь світ зник — залишилися тільки вони.

Вона вчепилася в його плащ, він обійняв її так, ніби боявся відпустити.
І в темряві підземелля народилося щось, що було сильніше за страх.

Коли вони нарешті відступили, обоє важко дихали.
Кай усміхнувся ледь помітно.
— Здається, тепер ми приречені остаточно.

Кассія провела пальцями по його губах і прошепотіла:
— Якщо це прірва… я стрибну разом із тобою.