Розділ 3.

Наступної ночі Кассія знову повернулася в Заборонену зону.
Вона обіцяла собі не ризикувати, та неспокій у грудях був сильніший за страх.
Її вабило те місце — і не лише тому, що там зберігалася книга.

Арка, під якою вона ховала свою таємницю, зустріла її тишею. Кассія опустилася на камінь, відкрила пожовклі сторінки й уперше за день зітхнула вільно. В рядках було те, чого їй бракувало в світі під куполом: справжні почуття, чесність, життя.

— Я ж казав, щоб ти більше не приходила.

Вона різко зірвалася на ноги. Кай стояв у темряві, обличчя його ледь торкалося світло місяця, яке пробивалося крізь тріщини купола.

— А я не звикла слухатися, — холодно відповіла вона, притискаючи книгу до грудей.

— Це не хоробрість, Кассіє. Це самогубство. — Його голос був різким, але не байдужим. — Тебе вже давно мали б відправити на перевиховання.

Вона зробила крок уперед.
— І чому ж ти цього не зробив?

Він мовчав кілька секунд, вдивляючись у неї так, ніби сам шукав відповідь.
— Бо… не можу.

Її серце зрадницьки здригнулося.
— Ти — син тих, хто вбив моїх батьків. Частина системи, яку я ненавиджу. А тепер стоїш тут і намагаєшся врятувати мене?

Його щелепа напружилася.
— Думаєш, для мене це просто? Я народився у світі, де почуття вважають злочином. Але я бачу — вони не роблять тебе слабкою. Навпаки. Ти сильніша за всіх, кого я знаю.

Її пальці міцніше стисли обкладинку книги.
— Якщо система дізнається, що ти говориш такі речі… тебе знищать.

Він зробив крок ближче, скорочуючи відстань між ними.
— Можливо, варто спитати, чого я боюся більше: покарання чи того, що більше ніколи не побачу тебе тут.

Кассія завмерла. Їхні обличчя були так близько, що вона відчувала його подих.
Над ними глухо гуділи силові поля купола, немов нагадування: кожен їхній дотик — злочин.

І все ж, у цю мить темрява не лякала.
Вона була притулком.