Розділ 1.

Купол сяяв у небі, немов величезна кришталева сфера, всередині якої пульсував штучний день.
Сонце тут не сходило й не заходило — його яскравість регулювалася системними алгоритмами, які знали, скільки світла потрібно громадянам, аби працювати й коритися.

Кассія стояла на центральній площі серед натовпу. Голограми на величезних екранах миготіли лозунгами:

«Покора — це безпека.»
«Емоції — джерело хаосу.»
«Любов убиває порядок.»

Вона знала ці слова напам’ять, адже чула їх щодня. Та серце все одно відгукувалося болем. Її батьки зникли саме через те, що наважилися відчути більше, ніж дозволено.

На площі починалася Церемонія Покори. Це був обов’язковий ритуал: кожен громадянин раз на місяць мав присягнути на вірність Системі. Високі чиновники виходили на поміст, їхні обличчя збільшувались на екранах, голоси гучномовців відлунювали в кожному куточку.

Сьогодні серед них був і він.

Кай.

Високий, стрункий, у формі з чорної тканини, яка виблискувала при світлі штучного сонця. Його обличчя було різким, правильним — майже занадто правильним, як намальоване лінійкою. Його батько, один із найвищих у Радах Системи, стояв поряд, спостерігаючи, як син приймає присягу на публіці.

Кассія дивилася на Кая знизу й відчувала, як стискається горло. Він — частина того світу, що зруйнував її сім’ю. Його кров — це влада, яку вона ненавиділа. І водночас… у її пам’яті все ще жеврів той нічний провулок. Його погляд. Його мовчання.

— Громадяни, — пролунало зі сцени. — Система дає вам життя. Без неї ви — ніщо. Повторіть слова присяги.

Натовп хором почав промовляти зазубрені фрази.
Кассія теж відкрила вуста, але замість слів відчула металевий присмак у роті.
Її голос зірвався, вона замовкла.

І тоді, коли десятки тисяч людей хором славили покору, її погляд зустрівся з очима Кая на помості.
Він мав би не помітити. Мав би дивитися на натовп однаково холодно.
Але він бачив. І він зрозумів, що вона мовчить.

Її серце вибухнуло в грудях:
Він помітив. І тепер усе може скінчитися.