Розділ 16.1

Ісабель прокинулась на світанку, коли перший промінь сонця торкнувся шибки, малюючи візерунки на підлозі. У кімнаті було тихо, лише десь у глибині будинку скрипнули стіни.

Вона важко зітхнула й, піднявшись із ліжка, поглянула на себе в дзеркало й скривилася. Волосся сплуталось і спадало на обличчя й відчутно пахло потом і кров’ю. Халат зминувся й був брудним від крові, яка вже встигли засохнути. Ісабель повільно розстібнула його й провела пальцями по шрамах. Вони дійсно заживали. І це було… досить дивно та незбагненно. У голові був туман, думки плуталися, спогади виринали уривками: біль, світло, пляшечка і… нефілім.

— Натаніель, — буркнула й захитала головою.

Вона знову важко зітхнула й поспішила у вітальню.

— Баргрим… Баргрим… — шепотіла його ім’я.

У вітальні її зустріла застигла сцена вчорашньої ночі. На столику стояла порожня пляшечка, поряд лежав пакет із їжею, яку принесла Амара. А на дивані лежала її куртка з прахом Баргрима.

Ісабель застигла, дивлячись на неї. Спогад про гончого пронизав її, мов невидима стріла. Вона опустилась на край дивану, торкнулась тканини, ніби це була ще тепла плоть. Але ні, лише порожнеча.

— Мій любчику, мені так шкода, — ледве стримуючи сльози, тихо промовила.

Вона просиділа ще кілька хвилин у тиші та мовчанні, роздумуючи, що їй далі робити і як повернути Баргрима. Утім думки були перервані стукотом у двері, який продовжувалися до того часу, доки вона не відчинила їх. На порозі стояла мадам Жозефін, яка тримала в руках пакунок, і Амара. Вони на коротку мить переглянулися, а потім перевели погляд на Ісабель.

— Ну, і довго ви будете стояти на моєму порозі й оглядати мене, як статую?

— Якщо жартуєш, значить не все так і погано, — кивнула мадам Жозефін, і Амара підтримала її слова також кивком.

— Проходьте! — Ісабель відступила й гості зайшли.

— Калеб також хотів прийти, — оглянулася Амара. — Утім… батьки перед самим від’їздом приїхали. І тато був дуже сильно розлюченим.

Мадам Жозефін попрямувала відразу на кухню й залишила дівчат удвох.

— Не стій у коридорі. Проходь у вітальню.

Амара ступила уперед і, оглянувшись, побачила учорашній пакет з їдою. Зітхнувши, присіла в крісло.

— Як ти себе почуваєш? — поглянула на Ісабель.

— Не знаю, якщо чесно, — захитала головою і розмістилася на дивані. — Емоції… ніби притупилися. У голові дивний шум. І я розгублена. Знову відчуваю порожнечу в душі.

— Я тебе розумію, — кивнула Амара. — Схожі відчуття в мене були, коли Джордан зник.

— До речі, як він там?

Амара, стримуючи сльози, відвернулася.

— Він… отямився. Я навіть встигла з ним коротко поговорити. Однак потім Джордан раптово перетворився… і ми змушені були його закрити в підвалі маєтку містера Арлена. Він підпускає до себе лише мене. А на інших ричить… Це жахливо.

— Це й не дивно, — прижмурилася Ісабель. — Несса — це фейрі, яка також була викрадена Талгароном, говорила, що їх катували. І Джордан таким чином ніби намагається позбутися тих страшних спогадів. Позбутися того болю.

— Так, можливо, — кивнула Амара. — А дівчина-відьма ще й досі не отямилася.

— І ми не знаємо, хто ще був у тій… секті фанатиків Талгарона. Тому вам всім варто бути обережними. Хтозна, що в них там в головах.

Ісабель перевела погляд на куртку й взяла її в руки.

— Дівчата, мерщій на кухню! — вигукнула мадам Жозефін. — Я приготувала смачний сніданок.

— Ходімо! — підвелася Амара й подала Ісабель руку.

— Дякую, що прийшли, — кивнула вона й, простягнувши долоню, легко стиснула її. — Однак спершу мені варто помити голову й знову викинути одяг у смітник.

— Так, це дійсно варто зробити! — легко усміхнулася Амара.

Ісабель зайшла у ванну, швидко скинула із себе закривавлений халат і склала весь брудний одяг у пакет. Діставши чисту білизну й ще один халат, так само швидко рушила до душу. Після нетривалих процедур вийшла з вогким, але чистим волоссям і яснішими думками. І вже переодягнувшись у своїй кімнаті в спортивні штани й футболку, спустилася на кухню й зустріла погляд мадам Жозефін.

— Я готова до сніданку!

Жінка, усміхнувшись, кивнула.

Сніданок був простим, але ситним — тост із джемом, яєчня та міцна кава. Ісабель їла мовчки, насолоджуючись спокоєм цього моменту, і водночас відчувала теплі, майже материнські погляди мадам Жозефін, яка мовчки спостерігала за нею з іншого кінця столу.

Раптом у вітальні спалахнув на мить вогонь, а потім враз і зникнув. Ісабель, ще не піднявши голови, відчула її — Ліліт. Амара теж відчула чужу присутність у будинку. Вона округлила очі й поглянула на Ісабель.

За секунду Ліліт зайшла на кухню. Її темні очі оглянули присутніх, зупинившись на кожному, а потім на мить перевела погляд на Ісабель, яка продовжувала мовчки їсти й ніяк не реагувати на неї. Ліліт повільно підійшла до столу, і її кроки не створювали жодного звуку, лише легкий шелест її чорного вбрання порушував тишу.