Розділ 14

Баргрим, оглянувшись, побачив, як звідусіль почали вискакувати демони, мов рій скажених тіней. Він люто загарчав і кинувся на перших із них, роздираючи їх кігтями й зубами.

Калеб, розвернувшись, ухопив демона, що стрибнув на нього, за горло й жбурнув убік. І саме в цю мить із темряви виник ще один гончий. Шагарт. Його червоні очі світилися в пітьмі, і без вагань він кинувся допомагати Баргриму, рвучко прориваючи ряди демонів.

«Шагарте, що ти тут робиш?»

«Володарка потрапила в пастку Мамона й Талгарона. Вона наказала йти за вами!»

Демони вили, роздираючи повітря навколо. Талгарон, ковзаючи, як тінь, наблизився до Ісабель і зловісно вишкірився. Дівчина створила полум’яний батіг і ляснули ним по демону. Він зашипів.

— Ти думаєш, що можеш вистояти проти мене? — прохрипів Талгарон. — Я пропоную об’єднатися проти матері й скинути її з престолу!

— Я не зраджу Ліліт. А ти що, увімкнув ображену сучку? — засміялась Ісабель і ще раз хльоснула батогом. — Образився, що матір любить мене більше, і тому зрадив їй?

Талгарон заричав і зірвався з місця. Ісабель сильно вдарила батогом, та демон різко відхилився убік, і перший удар списом пробив її плече. Дівчина скрикнула від різкого болю й відступила. Побачивши, як кілька демонів накинулися на Калеба, не вагаючись, вона знову замахнулася батогом, і розпечені ланцюги із шипами врізалися в темні силуети, розкидаючи їх вбік. Калеб підвівся, але ціною цього стало те, що вона пропустила другий удар. Спис розсік їй бік, і біль скував тіло, а батіг розсипався на попіл. Третій, короткий удар пронизав її стегно, змусивши впасти навколішки.

— І ти хотіла мене перемогти? — хрипко засміявся Талгарон. — Самопожертвою?

Калеб рвонувся до неї, але в ту ж мить Талгарон, здійнявши голову до неба, змінився. Його тіло почало хрустким звуком деформуватися: виросли чорні, шкірясті крила, а роги, схожі на гілля мертвого дерева, прорвали його череп. Він перетворився на справжнього монстра, який випромінював саму суть кошмару.

— Калебе, не підходь! — закричала Ісабель.

Баргрим і Шагарт, не чекаючи наказу, одночасно кинулися на Талгарона. Вони стрибнули високо вгору, вчепившись зубами й пазурами в його крила. Роздираючи їх, шматуючи чорну плоть, вони змусили монстра завити від болю. Одне з крил нарешті вирвався з м’ясом і кісткою, і Талгарон похитнувся.

Погляд Ісабель затуманився, свідомість вислизала. Калеб, бачачи це, з лютим ричанням побіг до неї, але не встиг — між ними все ще стояла навала демонів, і секунди тягнулися вічністю. Калеб не зупинявся — він відбивав кожен напад, рвучко вириваючи свої кігті з їхніх тіл, його лють була неймовірною. Але з кожним новим демонів, які кидалися на нього, він відчував, як його рухи стають важчими, як біль від ран і втоми починає пригнічувати його. Він не міг зупинитися, не міг дозволити собі впасти, поки не дійде до Ісабель.

Він скинув одного демона із себе, проте в цей момент ще два з’явилися з темряви, і Калеб був змушений втримувати свою позицію, блокуючи їхні атаки й відкидаючи їх назад. Його серце билося все швидше, кожен рух давався з надзвичайним зусиллям. Він міг відчути, як час тягнеться, і розумів, що вже не встигне, що кожна мить може бути фатальною для Ісабель.

Тим часом Талгарон, оскаженілий від люті, різко відкинув від себе Шагарта, відправивши його котитися по землі. Схопивши обома лапами чорний спис, він вишкірився й кинув його в Ісабель.

Все сталося за мить…

Баргрим рвонув вперед, перегороджуючи шлях спису. Клинок із оглушливим хрускотом пронизав його тіло наскрізь. З його рота вирвався хрипкий стогін, і він важко осів на землю. Талгарон заревів і кігтями вихопив із тіла гончого спис. Шагарт, люто загарчавши, знову кинувся на демона й почав рвати його кігтями й гострими зубами.

Ісабель, шокована побаченим, не відчула навіть болю власних ран. Вона поповзла до Баргрима, долаючи кожен сантиметр, ніби крізь тягучу темряву. Коліна роздиралися об уламки каміння, руки тремтіли, але вона не зупинялася, не могла зупинитися.

— Ні… Баргриме, ні, тримайся!

Баргрим підняв на неї згасаючі очі й почав повзти до неї.

«Ти сильна… Ти зможеш все пережити… Моє дівчисько. Я радий був служити тобі. Дружити…» — його думки останнім поривом прорвалися в її свідомість.

— Ні... прошу, тільки не ти! — крізь сльози закричала. — Не покидай мене! Прошу, Баргриме! Не покидай!

Баргрим важко видихнув, і його тіло знесилено обм’якло.

На Ісабель накотилася хвиля болю, глибшого за будь-яку рану. Десь в її грудях щось розірвалося, наче самий світ упав. З її тіла раптово вирвався вогонь — дикий, нестримний. Вогонь здійнявся догори, осяваючи руїни й темряву.

Ісабель, торкнувшись до тіла Баргрима, знову закричала.

Її крик був настільки потужним, що земля під ними здригнулася й розійшлася тріщинами. Калеб намагався добігти до неї, утім був відкинутий чорною енергією, яка разом із полум’ям вибухнула з її тіла, мов темна хвиля. Це була не просто магія — це була сама чорнота, з якої вона була породжена, темна, безжальна сила, яка випромінювалася з її серця, спалюючи все на своєму шляху. Вона була подібна до пустки, в якому нічого не залишалося, окрім безмежної тіні. Повітря довкола Ісабель здригалося від шаленої енергії. Її волосся здійнялося вгору, роздмухане нестримним поривом вітром, очі палали яскраво-червоним вогнем, а серце кричало від втрати.