Розділ 10

Чорна сукня Ліліт, яка облягала її тіло, була з глибоким вирізом спереду й навіть злегка коливалася на вітрі, коли жінка рухалась. Її присутність викликала у багатьох відчуття захоплення та боязні. Дехто відкрито дивився на неї, не приховуючи зацікавленості, інші, відводячи очі, намагалися приховати первинний страх.

— Мамо, чому ти знову тут? — здивовано вигукнула Ісабель.

— Чому ти не повідомила, що на тебе напала фейрі?

— А що, у твоєму пекельному царстві з’явився мобільний зв’язок? А який оператор?

— Ха-ха… — фиркнула Ліліт, обійнявши доньку.

— Прошу, не чіпай фейрі. Через нас вони й так настраждалися!

— Я ще подумаю… — відсторонилася від доньки.

Ісабель зітхнула.

— Якщо ти хоча б трішки дійсно любиш мене, то послухаєш і не будеш їх катувати.

— А це вже маніпуляція, — закотила очі Ліліт.

— Це прохання!                               

Тим часом два гончака, Баргрим — в образі німецької вівчарки, і Шагарт — доберман, кілька секунд пропалювали одне одного поглядами.

«Що, доки мене немає в царстві Ліліт, ти за головного?»

«Баргриме, я завжди був головним!»

«Це ти так думаєш!»

Коли матір і донька повільно рушили, гончаки в такт покрокували слідом за ними. Ліліт, ніби не помічаючи поглядів оточуючих, злегка посміхнулася, спокійно й впевнено крокуючи вулицею, немов вона — господиня цього міста. Вона знала, що її присутність не могла залишити байдужими. І навіть у спокійній ході відчувалася сила, яка наводила шанобливий страх.

— А що це за молодий чоловік був поряд із тобою? — перевела погляд на доньку. — Такий красунчик!

— Мамо! — округлила очі Ісабель. — Ти зараз серйозно?

— Звичайно серйозно! Мені ж цікаво, що відбувається у твоєму житті.

— А відбувається те, що сьогодні Талгарон напав на мадам Жозефін.

— О. Як цікаво. Значить, Жозефін оселилася тут. Тепер зрозуміло, хто тобі про все розпатякав.

— Не смій завдати шкоди мадам Жозефін! Я сама змусила її про все розповісти!

— Ти використала силу підкорення! — засміялась Ліліт. — Ах, моя дівчинка! Сподіваюся, їй було боляче!

— Їй не було боляче! Я робила все акуратно!

Ліліт скривила гримасу й фиркнула. Між ними запала напружена тиша.

Баргрим, крокуючи поряд із Шагартом, мимоволі пригадав, як Ліліт вдихнула в них життя. Вони були її першими гончими, тінями її волі, породженими для служіння. Свого часу він вважав цей зв’язок нерозривним. Але з роками щось у ньому стерлося, змарніло. Поклик Ліліт більше не лунав у його грудях, як раніше. Тепер там бився інший імпульс — глибший, сильніший. Не наказ, не страх. Зв’язок. Теплий і живий. Єдиною у всьому Всесвіті, з ким його щось по-справжньому єднало, була Ісабель.

— Я взагалі-то хвилювалася, — першою порушила тишу Ліліт.    

— Я запам’ятаю цей момент! — легко усміхнувшись, кивнула Ісабель.

— І поверни те, що без дозволу взяла! — Ліліт скосила погляд на доньку.

Ісабель хмикнула й зупинилася.

— Рубін Іргала. Ти прийшла заради нього, а не через те, що хвилювалася за мене!

— Ох, — розвела руками Ліліт. — Не перебільшуй! І звідки в тебе така… сентиментальність?

— Ну точно не від тебе, мамо! — знизала плечима Ісабель і мигцем поглянула на Баргрима й Шагатра, які зупинилися біля них і мовчки спостерігали.

— Навіщо ти взяла його?

— Коли поселення фейрі було знищене, я спустилася у твоє володіння. Хотіла… утім вже не важливо, що я хотіла від тебе! — емоційно промовила Ісабель, і Ліліт стиснула вуста й примружилася. — Я взяла рубін Іргала, запозичила його, щоб знайти слід демонів і помститися їм за фейрі. Я розповіла правду. А тепер ти говори, навіщо він тобі?

— Дехто звернувся до мене за допомогою, — обережно почала говорити Ліліт. — І вся справа в тому, що доки Люцифер у клітці, його казну, де він зберігав всякі дрібнички, — пограбували.

Ісабель хмикнула й захитала головою.

— Дехто пограбував казну з всякими дрібничками того самого? Це звучить не правдоподібно й абсурдно.

В очах Ліліт запалав вогонь. Вона схопила доньку за руку й, стиснувши її, прошепотіла:

— Демон Мамон так не вважає. А рубін Іргала допоможе знайти того, хто викрав спис. Люцифер був ще тим параноїком і тому створив зброю, той самий спис, який здатний знищити Вищих демонів і Герцогів Пекла. Це тобі не нижчих демонів винищувати. А я особисто не хочу на собі перевіряти його міць.

Ісабель висмикнула руку й, прискіпливо зазирнувши в очі матері, в яких ще бушував вогонь, тихо промовила:

— Рубін Іргала в мене вдома. Надійно захований у скриньці. Одна твоя маленька краплинка чорної крові, і ти знайдеш його.

— У тебе вдома? Взагалі-то, той будинок і це місто не твій дім, Ісабель! — фиркнула Ліліт.

— Ох, мамо, не перебільшуй! — кивнула Ісабель і почала повільно йти. — І в кого ти така… сентиментальна?

— До речі, до мене дійшли чутки, що в місті з’явилися мої фани!

Ісабель зупинилася й оглянулася. Ліліт, оглянувшись, хижо посміхнулася й додала:

— Ці виродки, прикриваючись моїм іменем, роблять жертвоприношення. А насправді слугують іншому демону! — скривилася й поправила своє довге волосся. — Такого приниження я ще не відчувала з моменту, коли мене вигнали з Раю.