Розділ 5.1

Ісабель напружилася. Пальці знову обережно зімкнулися на чашці кави, і лише завдяки самоконтролю вона не розчавила її.

— Амаро, нам пора, — голос Калеба був спокійним, утім містив незаперечний наказ.

Дівчина здригнулась, різко обернулась і зустріла очі брата. Ісабель тим часом підвела погляд — не поспішаючи, холодно, з ноткою виклику.

Погляд Калеба зупинився на ній. Сіро-блакитні очі на мить стали майже прозорими, чиста блакить, яка б’є просто в серце.

— Ще раз привіт, крута дівчинко, — промовив він з усмішкою, в якій не було ні тепла, ні злості. Лише щось невловиме, яке неможливо було розпізнати.

Ісабель підняла брову.

— Ще раз привіт, моя маленька проблема.

Баргрим подумки пирхнув:

«О, а я думав, це я займаю це почесне місце».

— Бувай, Ісабель. Рада була побачитися.

Проте щойно Амара підвелися з-за столу, атмосфера навколо змінилася. Наче сама вулиця напружилась. З тротуару, повз перехожих, до тераси впевнено наближалась група чужинців: високі, м’язисті, з хижою грацією в кожному русі. Їхні погляди ковзали по відвідувачах із неприхованим викликом. Це були не місцеві. Їх видавала чужа манера рухатися, запах, навіть повітря навколо здавалося трохи інакшим. І з’явилися вони надто показово, зумисно демонструючи силу, входячи на чуже поле.

Поруч із Ісабель Баргрим рикнув — низько, глухо, з погрозою. Його шерсть стала дибки, а очі спалахнули полум’ям.

«Баргриме. Твої очі. — Погладила пса по голові. — Будь спокійним. І щоб не трапилося, не втручайся».

— Ну-ну, кого ми бачимо? Калеб Беккер із сестрою зрадницею! — голосно промовив один із чоловіків і, поглянувши на Амару, вискалився.

Калеб не барився й, різко ставши між ним та сестрою, також вишкірився.

— Рете, йди геть, — холодно промовив він, не зводячи погляду з ворога. — Моя сестра ніколи не буде твоєю.

— А навіщо мені гуляща вовчиця, яка…

Утім він не встиг договорити, адже Калеб із усієї сили вдарив його по щелепі. Зіткнення було настільки потужним, що Рет ледве втримався на ногах, рикаючи від болю. Однак це стало сигналом до початку бійки.

Ісабель, побачивши, як один із чоловіків наближається до Амари з явною агресією, миттєво підскочила з місця й, підскочивши до незнайомця, сильно вдарила його ногою в живіт, змусивши того похитнутися й гучно рикнути від болю. Побачивши, що Амара кинулася в бійню, зітхнула й, схопивши її за рукав, відтягнула.

— Не втручайся! — гаркнула на неї. — Баргриме!

«Так-так, зрозумів. Бути поряд із вовчицею!»    

Люди, які сиділи на терасі, намагалися зупинити бійню. Із кав’ярні також вже вибігли відпочиваючі. Із того моменту все перетворилось на хаос.

Ісабель не стала гаяти час на демонічні сили. Вона швидко оцінила ситуацію і вирішила діяти фізично, маючи достатньо навичок для такого. Зібравшись, вона миттєво зробила крок уперед і, не гаючи ні секунди, рвонула в бій.

Кулак Ісабель обрушився на обличчя одного з перевертнів, який наближався ззаду до Калеба. Вдарила так, що той не втримався на ногах і плюхнувся на спину. У той самий момент, не даючи йому часу на відновлення, вона різко підняла ногу й сильно вдарила його в живіт. Удар був настільки потужний, що чоловік схопився за живіт, важко дихаючи.

Ісабель не зупинялась і наступним рухом схопила за лікоть іншого нападника. Заламавши йому руку, змушуючи його опустити голову, з усієї сили вдарила його чолом прямо об стіл, який стояв поруч.

Баргрим, спостерігаючи за всім, тихо сміявся під носа.

«Оце так, Ісабель! Я і не знав, що ти вмієш так розправлятись із ворогами без демонської сили! Чистий бій!»

Метушня на вулиці зростала. А Баргрим, все ще розважений ситуацією, і надалі прокоментував з гумором:

 «А я і не думав, що тут так може бути цікаво! Таке відчуття, що повернувся в Пекло!»

Бійка набирала обертів. Один перевертень спробував схопити Калеба ззаду, утім той миттєво відвернувся й, заричавши, вдарив його у ніс і відштовхнув від себе. Інший кинувся до Амари, але Ісабель була вже біля неї, готова прийняти удар.

З інших кав’ярень до них почали підходити місцеві жителі, і з кожним кроком ситуація ставала дедалі більш хаотичною. Люди підходили, кричали, намагаючись втрутитися. Хтось уже тягнув телефон і знімав бійню на відео. І ось у той момент, коли пролунала поліцейська сирена, Амара підбігла до брата й, відтягнувши його від Рета, схвильовано вигукнула:

— Брате, ходімо! Досить! Прошу тебе!

Амара, стиснувши братову руку й киваючи, оглянулася, поглядом шукаючи Ісабель.

— Ми ж не залишимо їх? — різко зупинилася.

Калеб нахмурився й, ставши перед сестрою, поглянув у натовп. Він побачив дівчину, яка продовжувала розкидати чоловіків, голосно викрикнув:

— Ісабель!

Місцева поліція вже була на підході — червоне миготливе світло проїжджало по вулиці, залучаючи все більше людей.