Розділ 4.1

Наступного ранку Ісабель прокинулася з несподівано легким відчуттям. Вперше за довгий час її думки були ясніші, а настрій піднесений. Вона відчувала, що сьогодні все буде по-іншому. Лише кілька годин назад вона занурювалася у воду, шукаючи спокій, а зараз було щось свіже в її душі, ніби новий початок.

Ісабель встала з ліжка й підійшла до дзеркала, уважно оглядаючи себе. Довге каштанове волосся із червоними кінчиками лягало на її спину, ніжно відбиваючи світло, яке проникало крізь вікно. Вона взяла гребінець і почала розчісувати волосся, відчуваючи, як кожен рух додає їй впевненості. Зібравши частину волосся на потилиці, заколола їх. Переглянувши шафу з одягом, обрала червону кофтину з глибоким вирізом, темні джинси й чорні ботфорти. Одягнувшись, вона поглянула в дзеркало й, поправивши зачіску, спустилася вниз.

— Ти всю ніч лежав біля дверей? — виглянула з кухні.

«Так. Оберігав твій сон!»

Ісабель усміхнулася й повернулася в кухню, щоб приготувати собі сніданок. І вже за кілька хвилин Баргрим прийшов до неї.

«Що сьогодні будемо робити?»

— Я піду до мадам Жозефін і дізнаюся про вчорашніх незваних гостей. А ти залишишся вдома.

«З якого це дива?» — буркнув Баргрим.

— Будеш охороняти будинок! — знизала плечима Ісабель і повернулася до приготування млинців.

«Фу. Я що тобі… охоронець будинку, який мені навіть і не подобається?»                                                                                           

— Ти охоронець мого спокійного життя, — поглянувши на Баргрима, звузила очі. — І не сперечайся зі мною.

«Ну хоча б виходити на подвір’я мені можна?»

Ісабель, заваривши каву, хмикнула. У тоні Баргрима відчувалася нотка образи. А це щось було нове.

— Я не обмежую тебе. А прошу лише послухати мене й не ображатися.

Ісабель надпила гарячу каву й, з’ївши перший млинець, зітхнула.

— Баргриме!

«Що таке?» — не дивлячись на Ісабель, знову буркнув.         

— Здається, що зміни відбулися не лише в мені. Але й в тобі також. І я це помітила, коли ти висловив співчуття щодо загибелі місіс Морріс.  

«Я злий пекельний гончий. Я твій захисник, — поглянув на дівчину. — Ніякі зміни в мені не відбулися!»

Ісабель широко усміхнулася.

«Гаразд. Відпускаю тебе. Утім знай, якщо ти до сутінок не повернешся, я знайду тебе».

— Ого. Навіть мати мене так не контролювала, — хмикнула Ісабель.

«Ну тебе ж повинен хтось контролювати. А то ти знову знайдеш пригоди на свою голову».

Після сніданку Баргрим все ж таки супроводив Ісабель за територію маєтку, утім далі в місто не пішов. Він, як завжди, був насторожений і провів її поглядом, доки її силует не зникнув за деревами. А Ісабель, залишившись наодинці, цілеспрямовано направилася до крамниці мадам Жозефін. Вона пішла вулицями міста, обережно крокуючи по туманним алеям. В її голові крутилися думки про демонів, які атакували Амару, і про Калеба. Що, якщо всі ці події якось пов’язаний з її прибуттям у місто? Ісабель розуміла, що їй треба дізнатися більше, щоб не бути втягнутою в небезпечну гру, де ставки можуть бути занадто високі.

І варто було Ісабель з’явитися в крамниці, як мадам Жозефін відразу ж випровадила покупців і додала, що на сьогодні вона вже не працює. Люди незадоволено бурчали собі під ніс, і за кілька хвилин, жінка вже зачинила на ключ дверцята.

— І навіщо ти прийшла? Можливо, якісь спеції хочеш обрати?

— Ви заради мене закрили крамницю, — оглянулася. — Не варто було втрачати своїх покупців.

— Не варто порушувати плинність міста! І вплутуватися в те, чого не знаєш!

— Тобто, по-вашому, напад демонів — це лише якась там плинність? — фиркнула Ісабель.

— У темряві місто приховує не лише перевертнів і демонів. А весь надприродний світ, який має свої правила. І чутки також у нашому місті дуже швидко розносяться.

— Мені байдуже на якісь там правила й чутки…

— Ну звичайно! — швидко промовила жінка. — Ти ж донька Ліліт…

— Досить говорити про те, що я донька Ліліт. Я це й так добре знаю. І справа не лише в мені, а в тому, що всім вам, жителям міста, мабуть, байдуже до того, що відбувається у вас під носом.

Мадам Жозефіна прижмурилася й кивнула на крісло. Ісабель присіла й закинула ногу на ногу.

— А що ж тоді буде, коли твоя демонічна сила вирветься на волю? — присіла навпроти дівчини.

— Нічого не буде! — впевнено промовила. — Якби я хотіла зруйнувати цей світ, то нагоди познайомитися з колишньою слугою Ліліт, яка викупила свою душу, не було б. Чи колишніх слуг моєї матері не існує?

— Впевнено говориш, дитя. От тільки ти ще не відчула весь спектр життя…

— Провокуєте? — Ісабель нахилилася вперед.

— Зауважую факти.

— Ваші факти нічим не підтверджені. Вам варто боятися не мене, а тих, хто живе в тінях ночі. І зараз я говорю не про перевертнів чи навіть про вампірів. Вам варто боятися тих, хто самовільно продає своє тіло демонам і вбиває задля розваги.