Епілог

24 години до цього.

Бар пахне дешевим віскі, старим деревом і димом.

Світло тут жовте. Втомлене. Лампи висять низько над столами, і під ними люди мають такий вигляд, ніби хтось спеціально зібрав усіх, кому є що забути.

Склянки дзенькають. Хтось тихо сміється. З колонок тече старий блюз.

Жінка біля більярдного столу свариться з кимось по телефону. Бармен протирає склянки з тією байдужістю, якої навчаються лише за багато років нічних змін.

Я заходжу й на секунду завмираю біля дверей.

Не через атмосферу.

Через нього.

Він сидить за стійкою. Спиною до більшості. Ніби не хоче, щоб на нього витріщались.

Перед ним склянка. Віскі майже не чіпане.

Поруч попільничка. У ній тліє сигарета, і тонка нитка диму повзе вгору, розчиняючись під лампою.

Він курить так, ніби робить це вже кілька століть. Спокійно. Без суєти.

Проводить рукою по темному волоссю. Занадто темному для цього світла.

Обличчя різке. Скульптурне. Такі риси зазвичай малюють на старих іконах.

Але очі…

Очі зовсім не святі.

Холодні. Старі. Так дивляться ті, хто бачив, як горять міста.

Він робить ковток віскі й навіть не повертає голови.

— Ти запізнився, Каїне.

Голос рівний. Наче ми бачимося тут щотижня.

Я підходжу до стійки. Сідаю поруч.

Бармен ставить переді мною склянку, навіть не питаючи.

Розумний чоловік.

Я кілька секунд дивлюся на нього.

— Гавриїле, я здивований. — Пауза. — Невже скучив?

Він нарешті повертає голову. Повільно. Наче навіть рух у нього має вагу.

— Зверху вже шепочуть про твою дівчинку.

Я беру склянку. Віскі торкається губ.

— Поняття не маю, про що ти.

Ковток. Алкоголь приємно дере горло.

Гавриїл ледь усміхається. Без радості.

— Можеш не блефувати.

Він повільно крутить склянку в пальцях.

— Дитя, яке ти зробив людині. — Пауза. — Поки я йшов проти братів, ти, значить, розважав барменшу.

Його погляд ковзає по залі.

— У тебе в Пеклі дівок замало?

Я тихо хмикаю.

— Сподіваюся, — продовжує він, — це був твій план.

Він дивиться прямо на мене. Очі в очі.

— Створити одну з наймогутніших істот у всесвіті, яка буде лагідно кликати тебе татком.

Пауза.

Його голос стає холоднішим.

— Бо якщо це просто презерватив зіскочив…

Я не стримую сміху. Колючого. Темного. Майже злого.

— Гавриїле. — Я злегка нахиляю голову. — Я знав, що ти колись почнеш заздрити.

Він піднімає брову.

— Справді? І чому ж?

Я роблю ще ковток.

— Бо навіть ти не можеш створити життя.

Гавриїл гасить сигарету.

— Прибери за собою, Каїне.

Його голос стихає, але від того стає тільки гірше.

— Бо інакше мені доведеться прибрати тебе.

Я дивлюся на нього й усміхаюся.

— Ти запізнився приблизно на сім тисяч років. Коли ви вперше прийшли мене прибирати. — Пауза. — І подивися, чим це для вас закінчилося.

Я ставлю склянку на стійку.

— А я, на секундочку, король Пекла, Архангеле. У мене душ більше.

Гавриїл тихо хмикає. Його очі холонуть ще сильніше.

— О. — Легка усмішка. — То ти вирішив мірятися розмірами?

Він нахиляється ближче.

— Головне не розмір. — Пауза. — А навички, любий.

Я довго дивлюся на нього.

— Це ти зараз себе втішаєш?

Гавриїл підводиться. Пальто тихо ковзає по спинці стільця.

— Я прийшов тебе попередити.

Лампа над стійкою відбивається в його очах холодним світлом.

— Михаїл відкрив полювання на твою принцесу. — Пауза. — Ваша нахабна величносте. І не заспокоїться, поки не зловить її.

Він обертається. Ніби між іншим.

— Я не стану її переслідувати. Але якщо її знайде мій брат — я між ними не стану.

Робить крок до виходу.

І раптом зупиняється.

— І ще дещо. — Легкий поворот голови. — У нас плани значно масштабніші, ніж життя однієї дівчинки.

На губах з’являється легкий оскал. Холодний. Їдкий.

— Якщо вона почне звільняти душі… — Пауза. — Рай буде змушений зачинити ворота.

Тиша після цього вже інша.

Важча.

Я допиваю віскі. Ставлю склянку.

— Вона не просто дівчинка. — Пауза. — Вона мій спадкоємець.

Гавриїл нічого не каже.

Але на секунду я бачу, як напружуються його плечі.

Він іде.

Двері бару

тихо зачиняються. Старий блюз продовжує грати. Наче тут узагалі нічого не сталося.

Але я вже знаю:

до наступного ранку хтось точно захлинеться власною кров’ю.