Розділ - 8

Люди думають, що заздрість — це бажання мати те, що має інший.

Ні.

Заздрість — це коли тобі пояснюють, що ти недостатній.

Я знаю, як вона виглядає.

Я був первістком.

Коли я був маленьким, думав, що це означає щось важливе.

Перший.

Той, кого чекають.

Потім народився Авель.

Я пам’ятаю той день.

Мати тримала його на руках і посміхалася так, як раніше посміхалася мені.

Я підійшов ближче.

Хотів, щоб вона подивилася.

Щоб сказала щось.

Вона сказала.

— Каїне, ти старший. Будь розумним. Він ще маленький.

Я кивнув.

Тоді це здавалося справедливим.

Маленьким завжди потрібно більше.

Я вчився чекати.

Я стояв поруч, поки вона годувала його.

Чекав, поки вона звільниться.

Іноді вона забувала.

Потім це стало звичкою.

— Ти ж старший. Потерпи.

— Він твій брат. Ти повинен його любити.

— Каїне, будь прикладом.

Я старався.

Спочатку.

Я приносив воду.

Допомагав батькові.

Носив каміння з поля.

Земля була важкою.

Вона забивається під нігті.

Ріже долоні.

Залишається на шкірі навіть після води.

Батько дивився на мої руки і кивав.

— Добре.

Але коли Авель проходив повз із ягням на руках, усі дивилися на нього.

Він був тихіший.

М’якший.

Чистіший.

— Подивися на брата, — казали мені.

— Він слухняний.

— А ти завжди сперечаєшся.

Я не сперечався.

Я просто питав.

Чому?

Це ніколи не подобалося дорослим.

Потім ми виросли.

Я працював у землі.

Бруд під нігтями.

Тріщини на руках.

Каміння, яке треба вибивати з ґрунту.

А мій брат… був чистішим.

Авель не копав землю.

Він доглядав овець.

І чомусь це виглядало правильніше.

Легше.

Світліше.

Його любили.

Його слухали.

Його жертву прийняли.

Мою — ні.

І тоді я зрозумів одну просту річ.

Світ не справедливий.

Світ обирає фаворитів.

І поки існують фаворити — існуватимуть і ті, хто завжди буде другим.

Я не хотів бути першим.

Я хотів, щоб не було других.

Саме так народжується система.

Без фаворитів.

Без “обраних”.

Тільки алгоритм.

Гріх.

Біль.

Трансформація.

Душа входить.

Система стабілізує її.

Залишається ядро.

Чисте.

Енергія.

Ніхто не кращий.

Ніхто не гірший.

Тільки результат.

Я створив світ, де нікого не відкидають.

Тут усіх класифікують.

Я дивлюся крізь скло.

Вона стоїть під дверима мого кабінету. Чекає поки нарада закінчиться. 

Лілі.

Моя дочка.

Аномалія.

Вона рухається обережно.

Озирається.

Наче боїться порушити правила, яких навіть не знає.

І в цьому є іронія.

Вона — єдина істота в цьому світі, яка може порушити всі правила.

Система не знає, що з нею робити.

І це лякає навіть мене.

Я створив систему без улюбленців.

І тепер маю доньку. 

Моя система працювала. Довгий час працювала. 

Поки одного дня я не зрозумів дещо інше.

Я перестав дивитися на душі як на людей.

Я почав дивитися на них як на ресурс.

Як на паливо.

Це сталося не одразу.

Система не змінює тебе різко.

Вона стирає тебе повільно.

Спочатку ти думаєш про баланс.

Потім про стабільність.

Потім про кількість.

Скільки душ.

Скільки енергії.

Скільки потрібно, щоб утримати світ.

І одного дня ти помічаєш, що більше не бачиш облич.

Тільки показники.

Це був момент, коли я вперше відчув тріщину.

Не в системі.

У собі.

Я повстав проти світу, де хтось вирішує: хто цінніший.

А потім сам став тим, хто визначає.

Це і є найгірший спосіб стати Богом.

Холодним.

Відстороненим.

Я дивився на систему, яку створив, і раптом зрозумів одну річ.

Навіть якщо я виграю війну…

Світ, який залишиться, буде жорстким.

Правильним.

І абсолютно безжальним.

Я не був впевнений, що хочу цього.

Вперше за століття.

Саме тоді я пішов у бар.

Не заради алкоголю.

Алкоголь — це лише спосіб змусити алгоритм у голові замовкнути.

Я пішов туди, де немає структури.

Шум.

Люди.

Помилки.

Я не шукав жінку.

Я шукав відчуття.

І зустрів Лауру.

Вона не знала, хто я.

Не боялася.

Не поклонялася.

Вона дивилася на мене так, як дивляться на звичайного чоловіка, який випив забагато і не дуже добре тримається на ногах.

Вона допомогла.

Без причини.

Без вигоди.

Без страху.

І саме тоді система дала збій.

Поруч із нею я вперше за довгий час відчув те, чого не було в моєму світі.

Тепло.

Простоту.

Вибір без розрахунку.

Я не закохався в неї тому, що вона була долею.

Я закохався тому, що поруч із нею я знову став людиною.

І на мить я повірив, що можу все зупинити.

Війну.

Трон.

Пекло.

Люцифера.