Покарання

- Ти це серйозно? - вигукнула Амелія, підводячись зі стільця так різко, що той скрипнув.

- Абсолютно, - холодно відповіла наставниця Кора. Жінка з волосям кольору срібла, в строгій темно-синій мантії, сиділа за викладацьким столом, не моргнувши. - Академія вимагає вміння працювати в команді. А ви двоє, схоже, не здатні навіть перебувати в одній кімнаті, не влаштувавши словесний двобій.

Амелія стисла кулаки. Вона знала, що це наслідки того випадку в коридорі, коли вони з Майклом...знову зчепилися через дрібницю. У присутності всієї групи. Але все ж.

- Це покарання чи експеримент? - почулося з-за її спини. Це був Майкл, голос його був спокійний, майже байдужий. І від того - ще більше дратівливий.

- Назвімо це шансом,- відповіла Кора. - Протягом тижня ви працюватимете в разом. Одна кімната в гуртожитку. Один проєкт із магічного злиття. І жодної скарги. Все зрозуміло?

Амелія повернулася і вперше за кілька днів глянула Майклу просто у очі. Темні, глибокі, мов ніч без зірок і так само холодні.

- Я зрозуміла, - сказала крізь зуби.

- Чудово. Тоді вирушайте. Ваша кімната вже готова.

Кімната №17 була затишною... для однієї людини. Два ліжка, але мало простору. Один письмовий стіл. І одне дзеркало. Їхні речі вже були всередені, складені, як у музеї. Хтось із викладачів явно подбав про це.

- Я сплю зліва, - сказала Амелія, кинувши сумку на відповідне ліжко.

- Мені байдуже, спи хоть і на полу, - відповів Майкл, проходячи до вікна. Його рухи були безшумні,майже тварині. Як у мисливця.

- Я сподіваюсь, ти хоча б не хропеш.

- Я сподіваюсь ти не розмовляєш увісні.

- От і домовились, - кинула вона з фальшивою усмішкою.

Наступні пів години вони мовчки розкладали речі, ніби граючи в мовчазну війну - хто кого доведе то сказу перший. Її вода і його вогонь. Холод і жар в одній кімнаті.

Зранку вони вийшли на перше завдання. Проєкт із магічного злиття - складне поєднання двох стихій у єдине закляття. Але для цого потрібна синхроність, довіра, звя'зок.

- Давай спробуємо базову форму, - сказала вона, протягаючи руки до створеної нею сфери води.

- Я не намагаюсь тебе спалити крихітко, якщо ти про це, - кинув Майкл, піднімаючи руки, вогонь уже танцював між пальцями.

- Було б приємно, якби ти хоч раз не жартував із цього приводу.

- Було б приємно. якби ти хоч раз мною не командувала, - відповів він, але полум'я з долонь повільно наблизив до її сфери.

Амелія глибоко вдихнула. Вода обернулася навколо його вогню. Ще трохи - і обидві стихії з'єдналися, утворивши пару, що ззакружилася між ними в дивному танці. На мить навколо стихло. І було...красиво.

Але Майкл напружився. Щось у ньому смикнулося, і вогонь вирвався з-під контролю, хльоснувши парою і ледь не обпікши її щоку.

- Ай! - зойкнула Амелія, відступаючи.

- Чорт... - він кинувся до неї. - Ти в порядку?

Це було несподівано. Справжнє занепокоєння в його очах.

- Лише тепло. Не хвилюйся, - сказала вона тихо, дивлячись йому в очі. Вперше - без злості. І зову щось між ними спалахнуло. Не вогонь і не вода. Щось інакше і не знайоме.