Протилежності

Клас стихій був схожий на арену. Величезна кругла зала з високими вікнами, крізь які пробивалося світло - мяке, тепле, майже живе. На стінах зображені символи чотирьох стихій: палаючий вогонь, струмки води , пориви вітру і тріщини землі. У центрі - чотири зони, кожна з яких належала окремій стихії. Тут відбувалася перша перевірка - демонстрація здібностей перед наставниками та одногрупниками.

Амелія стояла в секторі води, обережно тримаючи свою долоню над чашею. У середині спокійно хлюпотіла вода, що реагувала на кожну її думку, кожне відчуття.

- Головне - не хвилюйся, - прошепотіла вона сама собі. - Ти вже це робила купу разів.

Але в грудях тиснуло. Після тієї зустрічі біля брами, вона немогла забути темний погляд хлопця з вогнем у очах. Амелія все ж дізналася імя того хама. Майкл. Його імя ходило по Академії вже давно - мовляв, син відомої чаклунки, відлюдькуватий, з харакером як кипляча лава. І, що найгірше - він теж був тут. У цьому класі. І зараз... стояв у секторі вогню, мовчазний і зосереджаний, з руками, що випромінювали тепло. Він був не схожий на того кого вона зустріла біля входу в Академію.

Її викликали першою.

Амелія зробила крок уперед, до чаші. Закрила очі. Подумки - лише тиша. Дихання рівне. Її пальці плавно піднялися - і вода у відповідь піднялася за ними. Витончена куля води піднялася в повітря, обернулася навколо її руки і перетворилася на сріблясту стрічку, що закружяла навколо її тіла.

 Коли вона відкрила очі, то побачила, як за її спиною кілька учнів перешіптуються. Вона вклонилася. Усередині - гордість, але зовні спокій. Вона не любить хвальків.

- Непогано, - озвався уже досить знайомий голос.

Майкл. Він уже стояв в центрі, а з його долонь вилітали іскри.

- А тепер подивимось, що вміє справжння сила, - додав він і... одним рухом руки створив стовп вогню, що здійнявся вгору й зігнувся. наче кобра, перед тим як впасти на коло й залишити темну мітку.

Сила - незаперечна. Але в очах викладача промайнуло незадоволення.

- Контроль, Майкле. Ми тут не для демонстрації сили, а для гармонії, - нагадав наставник.

Хлопець нічого не відповів. Лише кинув погляд на Амелію. І вона знала: це був виклик. Вогонь проти води.

Після занять Амелія вийшла на двір. Сердце досі билося ніж мало б. Вона присіла на камяний парапет і випустила трохи води з долоні, що струмувала у повітрі, мов ніжний шепіт. Її сила - це частина її душі. І вона пишалася нею.

- Думаєш, щосбь довела сьогодні? - знову той голос. Тепер ближчий і спокійніший, але все ще насичений глузуванням.

Вона повільно підняла очі. Майкл стов поруч, схрестивши руки на грудях.

- Я нічого не доводила. Я просто була собою, - відповіла вона, тримаючи рівний тон.

- Проблема в тому, що "бути собою" - часто недостатньо, - кинув він.

Вона повільно піднялася. Підійшла на крок ближче до Майкла.

- А може, проблема в тому , що хтось постійно грає роль. Щоб не побачили, який він насправді, - прошепотіла.

На мить він затих. Його обличчя залишилось камяним, але в очах щось блиснуло. Вперше - не вогонь, щось інше.

- Тримайся подалі від мене Амеліє,- сказав тихо але не злостливо. Радше.. з попередженням.

- Подумаю над цим,- відповіла вона і пішла.

І хоча спина пекла від його погляду, вона все ж таки не озирнулася.