7. Відлуння зірок.

Кришталеві зали Зоряного Двору сяяли холодним світлом, їхні стіни відбивали місячне сяйво, що лилося крізь арки. Статуї ельфійських героїв із кварцу дивилися сапфіровими очима, їхні погляди пронизували душу. Повітря пульсувало магією, наповнене ароматом крижаних трав і срібла, що дзвеніло в тиші. Пальміра ступила до центральної зали, її плаття з моху й пелюсток шелестіли, реагуючи на ритм цього місця. Її зелена шкіра виблискувала, але серце билося від тривоги. У руці вона стискала Забуту Зірку, її холодне сяйво обпікало долоню. Тарін ішов поруч, його плащ із ниток світла тремтів, меч на поясі відбивав світло. Його очі горіли вогнем, але обличчя було напруженим.

Ельфи вишикувалися вздовж стін, їхні обладунки з місячного світла світилися, а погляди різали, наче кинджали. Шепіт заповнив залу, його відлуння звучало, наче дзвін розбитого скла. Пальміра відчула їхню ненависть, що текла, наче отрута, і страх, що тремтів у їхніх серцях. Її іскра душі, що відчувала серця, спалахнула, вловлюючи презирство — і крижаний відгомін, що ховався в тіні. Вона стиснула Зірку міцніше, її подих став уривчастим. Це був Віран, його присутність, але вона мовчала, боячись розпалити хаос.

Леді Серін сиділа на троні з єдиного кристала, її постать випромінювала велич. Її очі світилися холодним блиском, шати струменіли магією, що дзвеніла, наче леза. Вона підняла руку, і шепіт стих. Її голос різав повітря, наче клинок.

— Пальміра, Тарін, — проголосила вона. — Ви повернулися з Лабіринту Тіней із Забутою Зіркою. Чи вважаєте, що це дає вам право порушувати наші закони?

Пальміра ступила вперед, її голос був твердим, наче скеля.

— Ми здобули Зірку, як ви вимагали, — сказала вона. — Ми пройшли Лабіринт, перемогли тіні, довели нашу силу. Ми маємо право бути разом.

Тарін стиснув руків’я меча, його магія світла спалахнула, освітлюючи залу золотим сяйвом.

— Ви поставили завдання, — гаркнув він. — Ми виконали його. Наші почуття чисті, і Зірка — доказ. Чому ви й досі проти нас?

Зала вибухнула шепотом, ельфи перезиралися, їхні очі палали гнівом. Серін звузила очі, її губи скривилися в усмішці, що не віщувала нічого доброго.

— Ви здобули Зірку, — сказала вона, її голос тремтів від стриманої люті. — Я визнаю це. Випробування виконано. Але закони Зоряного Двору непорушні. Дріада не може залишитися тут, Таріне. Її місце — у лісі, не серед нас.

Пальміра відчула, як її груди стискаються, наче від ваги каменя. Її іскра душі горіла, вловлюючи заздрість Серін, що палала, наче вогонь, і страх, що тремтів, наче листя. Вона хотіла крикнути, розкрити відгомін Вірана, але стрималася.

— Ви визнаєте нашу перемогу, але відмовляєте в праві? — сказала вона, її голос був твердим, наче камінь. — Це не суд. Це упередження.

Серін піднялася, її магія спалахнула, створюючи ілюзію зірок, що гасли над її головою.

— Ти смієш звинувачувати мене, дріадо? — вигукнула вона. — Твоя присутність ганьбить наш Двір. Ти ніколи не будеш однією з нас.

Тарін ступив вперед, його магія світла вирвалася, наче буря, освітлюючи залу.

— Досить, — гаркнув він, його голос звучав, наче грім. — Пальміра — моя сила, моя душа. Якщо ви не приймаєте її, ви не приймаєте мене.

Зала завмерла, ельфи ахнули, їхні очі блищали шоком. Пальміра глянула на Таріна, її серце калатало. Його обличчя було вкрите потом, але очі горіли рішучістю. Він повернувся до Серін, його голос був твердим, та рішучим.

— Я відмовляюся від привілеїв Зоряного Двору, — сказав він. — Я йду з Пальмірою до Лісового Оазису. Моя любов до неї сильніша за ваші закони. Але запам’ятайте, Серін: коли Віран повернеться, коли його тіні заполонять ваші зали, не кличте мене. Ви залишитеся самі.

Шепіт ельфів вибухнув, наче буря. Серін похитнулася, її очі спалахнули панікою, але вона стиснула кулаки, її магія пульсувала.

— Ти зрікаєшся нас? — прошипіла вона. — Ти, син Зоряного Двору, обираєш ліс над честю?

Тарін підняв голову, його очі світилися вогнем.

— Моя честь — це Пальміра, — сказав він. — Ваш Двір — клітка. Я обираю свободу.

Пальміра відчула, як її очі захищають, наче від диму. Вона стиснула його руку, її іскра душі вловила його біль, що розривав його, і любов, що горіла, наче маяк. Вона ступила вперед, її магія пелюсток закружляла навколо, створюючи зелений вихор.

— Ми не потр***ємо вашого Двору, — сказала вона, її голос був твердим. — Лісовий Оазис — наш дім. Але знайте: Віран прийде за вами. Його тіні не зупиняться, і ми не будемо вашим щитом.

Ельфи заворушилися, деякі опустили очі, їхні шати тремтіли. Пальміра відчула їхній страх, що пульсував, наче кров. Вона знала: деякі сумнівалися в Серін, але їхня гордість тримала їх у мовчанні. Серін підняла руку, її магія спалахнула, створюючи щит із місячного світла.

— Ідіть, — гаркнула вона, її голос тремтів від гніву. — Але Забута Зірка залишиться тут. Вона належить нам.

Пальміра стиснула Зірку, її холод обпік долоню. Вона глянула на Таріна, його очі блищали згодою. Вона ступила до трону, її магія пелюсток пульсувала, і поклала Зірку перед Серін.

— Беріть, — сказала вона, її голос різав, наче клинок. — Але вона не врятує вас від Вірана.

Серін схопила Зірку, її пальці тремтіли. Її очі світилися ненавистю, але вона мовчала. Пальміра повернулася до Таріна, її рука стиснула його. Вони пішли до виходу, їхні кроки відлунювали, у тиші Зоряного Двору. Ельфи розступилися, їхні погляди змішували презирство й сумнів. Пальміра відчула крижаний відгомін Вірана, що чатував у тіні, але вона не обернулася. Її іскра душі палала, вловлюючи любов Таріна, що підтримувала її.

Коли вони вийшли з зали, Тарін зупинився, його магія світла спалахнула, освітлюючи коридор.

— Ти впевнена? — прохрипів він, його голос тремтів. — Ми могли б боротися за Зірку.

Пальміра торкнулася його грудей, її магія пелюсток закружляла навколо них.

— Зірка — їхня клітка, — сказала вона. — Наша сила — у нас. Лісовий Оазис чекає.