5. Суд Зоряного Двору.

Лабіринт Тіней розкрився перед Пальмірою й Таріном, ніби бездонна прірва, що дихає кошмарами. Кришталеві стіни, пронизані темними жилами магії, вигиналися, ніби змії, їхні поверхні мерехтіли ілюзіями, що змінювалися, наче сни, що рвуться: то ліс, що палає, то небо, що падає в морок. Повітря було важким, насиченим запахом попелу й крижаних трав, і кожен вдих здавався тягарем, ніби легені наповнювалися тінню. Тіні ковзали по стінах, їхні шепоти різали розум, ніби леза, що шкр***ть кістки. Магія Лабіринту пульсувала, спотворюючи час і простір, і кожен крок відлунював, ніби камінь, що падає в нескінчену криницю.

Пальміра ступила вперед, її сукня, тремтіла, ніби відчуваючи хаос цього місця. Її іскра душі, спалахнула, вловлюючи страх, що дрижав у її грудях, і рішучість, що палала, ніби багаття в темряві. Вона була дріадою, але тут, у Лабіринті, її коріння здавалося слабким перед магією, що рвала реальність. Вона стиснула руку Таріна, її пальці тремтіли, але її дотик був теплим, ніби промінь, що пробивається крізь хмари.

Тарін ішов поруч, його високий силует був напруженим. Його плащ, витканий із ниток світла, пульсував магією, але іскри тмяніли, ніби пелюстки, що падають у морок. Його рука стискала руків’я меча, а очі, глибокі, ніби озера, що ховають таємниці, горіли гнівом і страхом, але він тримав голову високо, його гордість ельфа боролася з панікою, що гризла його, ніби вовк, що рве здобич.

— Пальміро, — прошепотів він, його голос був хрипким, ніби вітер, що рве листя. — Це місце… воно бачить нас. Воно знає наші страхи. Ти відчуваєш?

Вона кивнула, її іскра душі гуділа, вловлюючи його тривогу, що дрижала, ніби струна, і любов, що горіла, ніби маяк у бурю. Вона торкнулася стіни, і кришталь затремтів, показуючи ілюзію: Лісовий Оазис, що палає, дерева, що кричать, їхнє коріння гниє, джерело висихає, ніби кров, що витікає з рани. Її серце стиснулося, ніби кулак, що стискає розпечене вугілля, і вона відсмикнула руку, її подих став уривчастим, ніби птах, що б’ється в клітці.

— Ілюзії, — сказала вона, її голос тремтів, але був твердим. — Вони хочуть зламати нас, Таріне. Але ми не піддамося. Ми сильніші.

Він глянув на неї, його очі блищали, і він стиснув її руку, а його магія світла спалахнула.

— Разом, — сказав він, його слова були обіцянкою, що звучала, ніби гімн. — Ми пройдемо це разом.

Вони рушили вперед, їхні кроки відлунювали в Лабіринті, ніби барабани, що кличуть до бою. Стіни змінювалися, створюючи коридори, що звивалися, ніби змії, і зали, що розкривалися, ніби пащі. Тіні шепотіли, їхні голоси впліталися в розум, ніби отрута, що крапає в кров. Пальміра відчувала, як її іскра душі тремтить, вловлюючи крижаний відгомін — Вірана, його тіні, що стежили з мороку. Вона знала, що він тут, його ілюзії чатують, але вона приховала страх, її очі горіли рішучістю.

Раптом стіни спалахнули, і ілюзія накрила Пальміру, ніби хвиля, що рве береги. Вона опинилася в Лісовому Оазисі, але він був мертвим: дерева стояли голі, їхнє коріння сочилося гниллю, джерело було калюжею попелу. Сільва, її мати, стояла перед нею, її очі були порожніми, ніби ями, а голос — гострим, ніби лезо, що ріже серце.

— Ти зрадила нас, Пальміро, — прошепотіла Сільва, її слова падали, ніби камені в тишу. — Ти обрала ельфа, і ліс помер. Ти не дріада. Ти ніщо.

Пальміра стиснула кулаки, її магія спалахнула, і пелюстки закружляли, ніби вихор, що рве небо. Вона закричала, її голос розірвав ілюзію, ніби меч, що розрубує ланцюги.

— Це брехня! — вигукнула вона. — Мій ліс живий! Я його серце, і я не зраджу його!

Вона торкнулася землі, і її іскра душі спалахнула, розсіявши ілюзію, ніби вітер, що розганяє туман. Вона повернулася до Таріна, але побачила, що він стоїть, застиглий, його очі були порожніми, ніби він потонув у власному кошмарі. Його магія світла тьмяніла, іскри гасли. Вона кинулася до нього, її руки обхопили його обличчя, і вона зашепотіла, її голос був теплим, ніби сонце після ночі.

— Таріне, повернися до мене, — сказала вона. — Що ти бачиш?

Він затремтів, його очі блиснули, і він заговорив, його голос був хрипким, та тихим.

— Зоряний Двір… вони зневажають мене. Леді Серін називає мене зрадником. Мої предки стоять наді мною, їхні мечі спрямовані на моє серце. Я втратив усе, Пальміро. Через тебе.

Вона відчула, як її серце стиснулося. Але вона знала, що це ілюзія, що Лабіринт плете павутину, щоб роз’єднати їх. Вона притягнула його до себе, її іскра душі вибухнула, і вона показала йому правду: їхню перемогу над тінню, їхні ночі під зорями, їхні руки, що спліталися, ніби коріння дерев. Її магія вихором пелюсток огорнула їх, і вона зашепотіла, її голос тремтів, але горів, ніби багаття.

— Ти не втратив, Таріне, — сказала вона, її очі блищали, ніби зорі, що не гаснуть. — Ти знайшов мене. Ти знайшов нас. Зоряний Двір може зневажати, але їхні мечі не дістануть нас. Ми сильніші, ніж їхні ілюзії.

Він затремтів, його магія світла спалахнула і він притягнув її до себе, його подих був гарячим, ніби подих літа.

— Пальміро, — прошепотів він, його голос був теплим з нотками вдячності. — Ти моя правда. Моя сила. Я не дозволю Лабіринту зламати нас.

Вони рушили далі, їхні магії злилися, створюючи ілюзію світла й пелюсток, що танцювали навколо них, ніби зорі, що падають у ліс. Але Лабіринт не відступав. Тіні шепотіли, їхні голоси ставали голоснішими, ніби хор, що співає смерть. Пальміра відчувала Вірана, його крижану присутність, що чатувала в мороку. Його тіні шепотіли його ім’я, їхні голоси різали, ніби леза, і вона знала: він шукає Забуту Зірку, його ілюзії плетуть павутину, щоб випередити їх. Але вона стиснула руку Таріна, її очі горіли. Вони не дозволять йому перемогти.

Лабіринт змінювався, коридори звивалися, ніби вени, що пульсують у серці звіра. Ілюзії поверталися, показуючи Пальмірі Таріна, що падає, його кров, що тече по кришталю, і Таріну — Пальміру, що зникає в мороку, її крик, що гасне в тиші. Але вони трималися разом, їхні магії спліталися, ніби коріння, що тримають землю. Пальміра використовувала іскру душі, щоб відчувати його серце, його любов, що горіла, ніби маяк, і Тарін розсівав тіні своєю магією світла, його меч рубав ілюзії, ніби буря, що рве хмари.