Глава 12

     Щось моя спроба внести баланс в життя корчилася в муках. Ні, ну певні зміни я зробила. Відкрила нові способи відвантаження допомоги. Й той досвід виявився несподіваним. А наш склад почав нагадувати форд Буаяр, по якому шастали лікарі в розкопках дуже потрібних їм речей. Ефект перевершив очікування. Якщо з лікарні приїздив менеджер з закупівель, то толку особливого не було, але коли лікар…О, це було щось геть інше. Допомога ще ніколи не була такою адресною. Ми відкривали нові потреби й нові вершини. Усі щасливі. Ми потрібні, лікарі завантажені, благодійники потішені.

   Одна біда вільного часу мені не сильно додалося. Містика якась. Я все оптимізую, спрощую, а часу нема. А хоча заливаю. Тепер я ще й переписуюсь з Русланом. Воно якось так все само собою трапилося. Хоча переписуюсь то не зовсім точне слово, бо переважно ми люто стібемося один з одного. І ці наші хихоньки добряче підіймають настрій.

   Руслан виявився певною мірою естетом. В ньому жила незгасима жага знань. Невтомність в досягненні своєї цілі. Неймовірна енергія та драйв. Й водночас він був впертий, як осел, їдкий, як дим, шпаркий, як кип’яток. І я безсовісно поряд нього підзаряджалася. Флірт між нами набував причудливих форм. Було щось принадне в демонстрації тієї зацікавленості без зобов’язань. Це спокушало та надихало на подальші безчинства.

   Після роботи забігла Ірка. Ну щоб знову внести мені мотивацію походеньок на побачення. А то я щось була зайнята й на побачення вже не вистачало сил. Але перед наполегливістю Ірки, схиляю голову. Натхнення мені крапалося в купі з келихом рожевого вина й гарно йшло.

   Сьогодні Ірка була особливо пристрасною й мої відмовки, що це у 18 років легко закохатися, а от у 35, то вже ціла проблема, рознесла в пух і порох. Десь Іринка навіть нарила статистку й розмахувала нею перед моїми очима та пояснювала, що тільки 10% шлюбів вкладаються через палке кохання до свого обранця й бажання створити міцну та щасливу сім’ю. А на інших 90% припадають прагматичні розрахунки.

   Чесно кажучи, я навіть не задумувалася ЩО спонукає людей ставати на той рушник. І Іринка безжально пояснила по пунктах типові причини через які дівчата та жінки виходять заміж.

    Під першим пунктом йшло, що так усі роблять. Такий собі живучий стереотип через який панночки можуть погодитися на першу-ліпшу пропозицію. Й тут вже все залежить на скільки панянка готова розвивати стосунки й плекати почуття. Бо можливі варіанти від «усе жахливо» до «усе чудово».

   Втеча від самотності. Тут бажання зрозуміле, але обранцем теж може бути будь-хто аби лише не сам. Й знайти абикого набагато легше, аніж надійного й хорошого партнера.

   Бажання весілля. Мотивація дитяча, але й така є. А що подружки ж заміж виходять й собі хочеться гарного весілля. Вірогідність щасливого шлюбу залежить від того, як швидко ця наречена подорослішає й чи вистачить у її чоловіка терпіння цього дочекатися.

   Засіб позбутися батьківської опіки. Поспішні рішення скоріше всього теж приведуть до того, що втікаючи з сім’ї батька алкоголіка чи агресора є шанс втрапити у тепер уже до чоловіка з такими вадами.

  Надія на безтурботне багате життя. Й тут теж може спіткати розчарування, бо обравши багатія не всі зможуть жити в золотій клітці.

   Щоб у домі був хазяїн і годувальник. Прагнення зрозумілі. Й з цього може й вийти міцна родина, але без усіляких там ніжних почуттів.

   Інстинкт продовження роду. Здоровий нормальний інстинкт, але іноді чоловік може почуватися на вторинних ролях й може швидко залишити сім’ю після народження дитини.

  Далі я здалася й погодилася, що мотивація у всіх може бути різна. Й у всіх є шанс вийти заміж, якщо вони цього хочуть. Просто треба знайти достойного партнера.

- От і шукай, –  радісно блиснула вона очима. – Для цього ти й маєш ходити на побачення. Ти маєш зустрічатися з багатьма, щоб вибрати одного. І для цього діла ідеально підходити з холодною головою, а не затуманеним емоціями мозком. Бо ти не можеш вийти заміж за двірника й хотіти від нього, щоб він тебе на Мальдіви вивіз. Він не вивезе. У нього ресурсу немає і якщо йому 40, то вряд чи з нього виросте новий мільярдер. Він ото мете собі вулицю і його все влаштовує.

- Я не збираюсь заміж за двірника.

- А я гіпотетично. Це може бути водій, менеджер чи будь-хто інший. Просто то його межа.

- А я думала межі тільки в голові.

- Угу. Всі там. Де ж їм ще бути. Тому й стоять в такого чоловіка його персональні межі, бо ж його все влаштовує. І ти ж не думаєш, що якщо засяєш зіркою в його житті, то він тут же кинеться підкорювати вершини успіху? Не кинеться. Якщо все буде працювати, як і працювало, то чоловік ніколи в житті нічого не буде змінювати.

- Ти мене оце зараз вмовити на шлюб намагаєшся чи відговорити? – покосилася через келих на подружку.

- Я намагаюсь донести до твоєї дуже розумною, але по-жіночому дуже тупої голови, що шлюб – це той же проєкт. Якщо ти виходиш заміж за алкоголіка, то в тебе дуже мізерні шанси зробити з нього достойного чоловіка. Та я б усім радила НЕ жити з алкоголіками й берегти свої нерви й нерви своїх дітей. Найперше – це зробити так, щоб свято його життя не відбувалося за твій кошт, а по-друге, десь дуже далеко в стороні вболівати за цього чоловіка з яким ти йшла під вінець. Але в жодному разі НЕ тягнути цю лямку. А то мало того, що своє життя жінка нівечить, так вона ще й життя дітей пускає псу під хвіст.