Глава 3.2

- А нам точно треба там реєструватися? – понила я перед усвідомленням неминучого. – Бо, здається, що усі молодій й перспективні зараз служать.

- Може і служать. І вони теж хочуть стосунків і дітей, – покивала собі головою Іруся.

    ТА ХТО Б ПОДУМАВ, ЩО НА ТИХ САЙТАХ ТАК СКЛАДНО РЕЄСТРУВАТИСЯ? У мене вже позмінно смикалося то одне, то інше око. Вибір світлини мало не призвів до сусідського скандалу. Вибрали. Я молилася. Ірка плювалася. Але ми змогли. Пункт «про себе» довів до нервового сіпання. Але ми заповнили. На пункті кого я шукаю, стало зрозуміло, що у нас з подружкою вкрай протилежні думки про чоловіків. Їй все хочеться якогось романтичного негідника, мені - психічно здорового, щоб міг себе реалізувати й гроші заробляв. М-м, я цинічна сволота!

   Й ми знову пішли в круте піке на тему, то ти хочеш сказати, що будь він сантехніком, тобі було б байдуже? Спробувала пояснити, що якщо сантехнік займається своїм саморозвитком й може забезпечити сім’ю, то чому б і ні. І вхопила купу критики про мою наївність.

   Я зітхала, страждала, але Іринку було вже не спинити. Й вона твердою рукою заповнила перелік характеристик для чоловіка її мрії. Вирішила, що чим швидше вона втілить свої мрії, тим раніше я піду спати.

  І анкета розпочала своє онлайне життя. Певно, йшовши номером один, вона вловила свою хвилину слави, бо посипалися листи, вподобайки, подарунки. Декілька таких листів подружка відкрила й вхопила вражень від їх недалекого змісту, тобто пропозицій зайнятися коханням у всіх позах. У наступному листі була прикладена світлина найдорожчого для чоловіка органу.

- Відразу видно, чоловік налаштований серйозно. Товар, так сказати, лицем виставив, –схилила я голову розглядаючи дикпік. – Цікаво, це ознака, що чоловік очікує на легку здобич, сексуального домагання чи ексгібіціонізму?

Іринка перевела на мене замислений погляд.

- Може йому ще хочеться кайфонути від негативних емоцій…бо ж навряд чи жіночки сердечно дякують за таку чудову світлину. Так, просто заблокуємо цього дивного персонажа, а то ще дармові емоції йому дістануться. А емоції ще треба заслужити. В топку. Так, а цей дуже навіть нічого… – потикала вона мене носом в якусь анкету про молодого та енергійного.

  Любить музику, фільми, прогулянки, подорожувати, втомився від самоти й готовий до чогось більшого…

- О, зараз перевіримо твою готовність… ­– й вона щось з азартом застрочила.

Сьорбнула чаю й заглянула на її писанину.

- Справді, ти запитуєш у нього, що він буде робити коли його 10 річний син розіб’є вікно у гостях? – витріщилася я на неї.

- Підслухала в одного психолога, бомбезне питання, яке відразу показує, до чого він там готовий.

- Як?

- Зараз усе побачимо…

Чоловік щось писав…писав…писав…а потім видав, що він вважає, що за свої вчинки треба відповідати…і що він би наказав дитину.

- О, мій маленький, – жалісливо промовила Ірка. – підрости ще. От бачиш у нього не виникло думки, що дитина це ЙОГО зона відповідальності. От дивись, – й вона потягнулася за телефоном.

- Костя, а скажи, будь ласка, щоб ти зробив, коли твій син вибив би вікно в гостях?

- Знову якісь дурні експерименти проводиш? – почула я бубоніння Кості.

- Чого це дурні? Просто цікавить твоя реакція.

- Перевірив би чи ніхто не постраждав. Заспокоїв сина. Перепросив за поведінку свого сина, – зітхнув він. – І закрив би питання. А вдома все ж пояснив  дитині, що вікна бити то не діло.

- Ясно. Дякую, коханий.

- Ти коли будеш? Я вечерю приготував.

- Скоро.

- Різницю відчуваєш? – показала вона вказівними пальцями вгору.

- У Кості третя вже дитина, – закотила я очі.

- І розумниця дружина, – переможно глянула вона на мене.

- Аргумент, – погодилася я.  

- Так! Глядимо, що у нас далі. О, збоченці побігли. Диви який дідуля, та йому на кладовищі вже пропуск будуть виставляти, а він дівок на сайті клеє…А це що таке? От що це таке? – покривила вона носом.

Зазирнула через її плече.

- Твоя анкета явно має попит поміж малоліток, – задумливо так оглянула вона мене.

- Діти мене не цікавлять, – буркнула я.

- Та, які ж вони діти? Диви, який чудовий хлопчик, всього 23 рочки. Пише, що мріє про таку жінку, як ти…

- Кава і німесил мої постійні напої. Який хлопчик? – резонно заперечила я.

- Молодий, запальний. Ти ж знаєш, що раніше таких молодиків брали у коханці дами старшого віку й всього навчали?

- Мені на роботі цієї мороки вистачає.

- Фу, прозвучало якось двояко, – скривилася вона... – Гаразд! Це того не вартує. Пішли далі. Що тут у нас ще водиться?

 І якийсь час Іринка щось клацала і розглядала.

- Ох, які тіла…Які м’язи…Глянь на цього…Ну чисто насолода для очей.

Й мені було потикано у якось практично Аполлона, який на цей світ глядів з болем.