Розділ 4

На радість усіх мешканців Астуру, періщив рясний дощ, змиваючи липку спеку з дахів і вулиць. Повітря сповнилось солодкою прохолодою. Нарешті можна було відпочити від спеки.

Батько обідав вдома. Вони сиділи в їдальні удвох із Мелісою, яка досі не могла звикнути до слуг, що тепер подавали їй їжу. Коли Власта поставила перед нею кухоль запашного чаю, дівчина знічено мовила: «Дякую». На відміну від Зоряни Власта завжди всміхалась їй у відповідь і підсовувала найкращі шматочки. Здавалося, добросерда жінка щиро тішилася, що становище Меліси значно покращилось.

— Як справи у сенаті? — запитала дівчина, коли мовчання за столом стало густим і незручним. Лорд Кадел ледве торкнувся їжі. На блідому обличчі пролягли помітні зморшки.

— Весело як завжди, — чоловік обернувся до доньки із усмішкою. — Бунти шахтарів, чвари через підвищення податків, розподіл коштів зі скарбниці... І до кінця засідання всі лорди готові перегризти горлянки одне одному.

Меліса лише гмикнула у відповідь.

— А як щодо торгових шляхів? — згадала вона. — Володар більше не намагається забрати у вас дохід?

— На щастя, нам вдалося владнати це питання. Принаймні, тимчасово, — Кадел на мить замовк, замислившись. — Але він спробує знову, тож треба готувати відсіч.

— Навіщо ти так ризикуєш?

Кадел зміряв Мелісу здивованим поглядом, тож їй довелося пояснити.

— У тебе є все: місце в сенаті, гроші й статус. Навіщо тобі виступати проти волі володаря?

— По-перше, якщо вже говорити на такі теми, потрібно обирати краще місце. Більше приватне. — Алістер Кадел наголосив на останньому слові. — По-друге, ніколи не роби висновки з поверхневих знань. Це тебе погубить.

Меліса хотіла заперечити, адже вона добре знала, скільки маєтків є у власності батька, і скільки важить його голос під час прийняття політичних рішень. Це люди бунтують, бо вже мають доста принижень від далів. А що не влаштовує її батька?

Однак тему розмови довелося змінити, бо в їдальні знову з’явилася Власта. Таки варто навчитися слідкувати за своїм язиком. Вона вже не служниця. Їй є що втрачати.

 — А як справи з твоїм навчанням? Маверік казав, у тебе непогано виходить.

Меліса пирхнула.

— Він справді це сказав?

— Ну, він говорив дещо інше, — всміхнувся Алістер Кадел. — Але я знаю Маверіка достатньо довго, тож можу зрозуміти, що насправді стоїть за його словами.

Мелісу тішили слова батька. Вона дійсно доклала всіх зусиль, щоб стати леді. Проте одного тижня явно було недостатньо. Вона ледве вивчила кілька простих танців і запам’ятала, якою виделкою їсти рибу чи м’ясо. Але, випади їй якась незавчена ситуація, і все — маска трісне, викриваючи неосвічену простолюдинку.

— Не сумуй. Від поганих думок з’являються зморшки, — теплий голос батька висмикнув її з роздумів. — Сьогодні ввечері я заберу тебе на прогулянку. Сподіваюся, дощ ущухне.

Меліса не знала чи варто їй дякувати чи ні, тож просто змовчала, відчуваючи, як в грудях розливається приємне тепло. Вона часто так губилась у спілкуванні з батьком. Ніби їй довелося запарювати зілля з невідомих трав. І, хоча дівчина нерідко ловила себе на думці, що теперішнє життя радше нагадує сон, який може обірватися в будь-яку мить, вона сподівалася, що всі негаразди лишилися позаду.