Розділ 3

Люди вірили, що після смерті їхнє тіло повертається у землю, з якої воно було зроблене, а душа вирушає у благодатні сади богині Дари. Або ж, якщо обтяжена гріхами, опиняється у підземному царстві серед задухи незгасимого вогню, постаючи перед суворим богом Шелем, аби вимолити прощення.

 Меліса ладна була заприсягтися, що коли Підземне царство дійсно існує, то воно має бути подібним до залитою літньою спекою кімнатою, де вона опинилась віч-на-віч із найбільш прискіпливим далом у всьому світі.

— Випрями спину, — мовив Маверік, не зводячи з неї уважного погляду, який щомиті вихоплював нові помилки й недоліки. — Я прошу тебе випрямитися, а не шикуватися як солдат перед лордом. І чого ти закидаєш підборіддя, ніби збираєшся дивитися на стелю? Ти танцюватимеш із далами, а не з велетами. Стань нормально і ще раз пройдися від одного кута до іншого.

 Меліса зціпила зуби, однак спробувала знову — вдесяте. Повітря в кімнаті було жарким й густим. Сукня прилипла до спітнілої шкіри, та сонце лише здіймалося вище, не збираючись щадити мешканців Астуру. Тепер дівчина зрозуміла, чому багато родин покидали місто саме у цей місяць.

 Можливо, саме тому її так званий вчитель був не в дусі. За словами Кадела Маверік був трохи молодшим від Етельстана, тож мав коло тридцяти років. Коротке чорне волосся від спеки липло до смаглявого чола, надаючи його різкому обличчю іще більш неприємного виразу, а виразний орлиний ніс та великі зміїні очі нагадували хижого гірського птаха. Чи грізного бога Шеля з людських переказів.

— Вже не так безнадійно, — зітхнув чоловік і витягнув з кишені цигарку. Мить — і на тонкому кінчику затянцювала жаринка.

— Ви ж не будете тут палити? — не стримала обурення Меліса. Їм і так не було чим дихати у спекотній кімнаті.

— А чому ні? — знизав плечима Маверік.

 Ні, батько таки звернувся не до того чоловіка. І з цією думкою Меліса звернулась до вогню.

— А щоб тобі!

 Обурений дал кинув спалену цигарку, потираючи обпечені пальці.

Меліса не стримала переможної усмішки, та, коли погляд чоловіка повернувся до неї, тінь сумніву пробіглась холодком по шкірі.

— Думаєш, така розумна?

Маверік не чекав відповіді. Його магія вирвалась язиками полум’я з затопила всю кімнату червоним кольором, поширюючи нестерпну хвилю жару. Та, не встигла дівчина навіть зойкнути, як полум’я згасло і всі меблі лишились на диво неушкодженими. Лише повітря зберегло розпечений подих вогню.

— Як?

Меліса повернулась до дала із захопленим блиском в очах, миттю забувши про неприємне враження, яке він справив.

— Не впевнений, що ти так зможеш, враховуючи твоє походження, — їдкі слова швидко розвіяли ілюзію.

— Я думала, що ви не з тих, хто принижує людей, — мовила Меліса і подумки додала: «Принаймні з цієї причини Кадел звернувся саме до нього».

Маверік підвівся, дістаючи з кишені нову цигарку, проте запалювати її не став.

— Я не маю нічого проти людей. Але ти мені не подобаєшся. Алістер може й хоче подбати про свою новознайдену донечку, і я йому не відмовлятиму, та, вже перепрошую, на дух не переношу таких як ти.

 — Таких як я? І що це значить? — Меліса випнула підборіддя, схрестивши руки на грудях. Вона вже не полонянка і не служниця, тож не мусить терпіти подібні випади.

 Однак наступні слова дала розвіяли її рішучу злість холодним вітром.

— Я ненавиджу брехунів і зрадників. Таких як ти.

— Я не... — почала дівчина, та Маверік не дав їй завершити.

— Ти не що? Не шпигувала, не брехала, не змінювала сторону, в залежності де краще? — вишкірився дал. — Я ладен заприсягтися, що коли б тобі зараз запропонували більш вигідне становище, ти б забула і про батька, і про братів, аби лиш подбати про свою шкуру.

— Це не правда, — заперечила Меліса, обдаровуючи чоловіка гнівним поглядом. Він не мав права так розмовляти із нею!

 Тільки чому замість шепоту вогню, що завжди огортав її силою і дарував підтримку, вона відчувала гірку пустоту всередині. І від цього розпалювалась іще дужче.

— Ви не знаєте як це бути напівкровкою серед далів. Як це виживати серед сильніших, не належачи до жодної сторони.

 Маверік і бровою не повів.

— Хороше виправдання, чи не так? — запитав він, втуплюючись у дівчину зміїним поглядом, в якому танцювала поблажлива усмішка. — На сьогодні навчання завершено. Я втомився від тебе.

 Меліса вийшла з кімнати першою й гучно хряснула дверима. Здався їй той вчитель! Ейнар приніс цілу купу підручників, може і сама почитати про етикет. Що там такого важкого?

 Тільки от мозок уперто не бажав сприймати написане, повертаючись до слів Маверіка, ніби якесь чудовисько шкреблося у душі, співаючи те саме закляття:

Брехуха, шпигунка. Хороше виправдання, чи не так?

***

 Вона прокинулась на світанку і одразу ж попрямувала на кухню, насолоджуючись тишею й приємною прохолодою, що поволі розчинялась у жарких променях сонця. Меліса була певна, що батько не схвалив би її вилазку. Перед очима одразу ж постало його обличчя із насупленим чолом, а уявний голос, тихо, але твердо нагадував: «Ти тепер дальї».

 «Лише наполовину», — відповіла дівчина власним думкам і одразу ж потягнулася до вогню, щоб запарити собі кави з молоком. Хоч як Алістер Кадел бажав зробити із неї шляхетну леді, людська частина нікуди не зникне. Не стануть видовженими круглі зіниці, не забудеться минуле і, попри всі прочитані сторінки, від яких вже боліли очі, Меліса завжди відчуватиме тягу до простих звичних речей, як от готування їжі власноруч.

 Швидкі кроки, що долинали з другого поверху, відволікли дівчину від роздумів. Так, вона сподівалася побути на самоті, але чудово розуміла, що це навряд чи вдасться.

— Привіт, — мовила Меліса, ховаючи обличчя за ковтком гарячої кави.

— Не думала, що побачу тебе тут. Знову, — відповіла Зоряна, опанувавши подив. Вона не схиляла голову, не називала її дальї, що мало б потішити Мелісу, якби у голосі служниці не бриніли нотки невдоволення.