Розділ 1

 Меліса вже давно прокинулась, але їй зовсім не хотілося вилазити з м'якого ліжка. Вона охопила руками подушку й повернулась на інший бік, ховаючись від яскравого сонця. 

 Сон був відрадою. Загорнута у шовкову постіль, Меліса могла забутися у світі солодких мрій, а навіть коли прокидалась, іще довго зберігала відчуття спокою. Кадел справді подбав про неї. 

 Коли вони уперше переступили поріг будинку кілька днів тому, Меліса не мала сил, щоб розглядатися довкола. Вона лиш помітила, що будинок не великий — два поверхи і кілька плодових дерев, огороджених дерев’яним тином — подоба саду.

 Алістер облаштував для неї одну із спалень: знайшов чисту постіль і навіть сам приготував бульйон та м’ятний чай. А наступного дня в будинку поселилась служниця — людська дівчина, що швидко привела решту кімнат до ладу. 

— Дальї, — постукала служниця, — сніданок готовий. 

 Меліса зітхнула й змусила себе сісти в ліжку. Сонячне світло заливало кімнату, проникаючи крізь широке вікно. Погляд мимоволі ковзнув білими стінами із візерунками квітів, що подекуди вицвіли, та все одно здавалися красивими, навіть надто красивими, щоб бути реальними.

 Тепер Мелісі належав чималий простір з усіма зручностями. Дерев’яні меблі, що ще недавно пустували, тепер були заповнені одягом та купою інших речей, які Кадел встиг придбати, відлучаючись у місто. На туалетному столику з’явилась кругла ваза для свіжих квітів, над нею — видовжене дзеркало у широкій рамі, де виднівся край великого ліжка з балдахіном.

— Дякую, Радо. Я зараз прийду, — відповіла дівчина й рушила до ванни вмиватися, а тоді розчесала волосся, дозволяючи рудим пасмам вільно спадати на плечі. Нарешті вона позбулася очіпка й тугих кіс.

 У шафі висіли легкі сукні, спідниці й сорочки, куплені Каделом в Астурі. Меліса на мить замислилась, а тоді обрала ніжно-рожеву сукенку без рукавів, що ідеально пасувала до літньої спеки. Подумати тільки: тиждень тому вона могла вибрати лише між сірою та блакитною спідницею, а про маєток Кавері годі й згадувати.

Шкода лише, що радість від нової свободи швидко блякла. Як тільки Меліса переступала поріг своєї кімнати, реальність поверталась з усіма своїми барвами. 

 Стелла покинула Астур разом зі своїми синами, уникаючи спілкування з Каделом, становище якого досі лишалося не надто певним, адже лист, знайдений напередодні Мелісою, досі був у руках Маркуса. І, звичайно ж, той зник безслідно. Доля матері як і раніше лишалась невідомою. 

— Лорд Кадел вже повернувся? — запитала Меліса, опинившись в маленькій їдальні. 

Вона як завжди сіла біля вікна, оточена мовчазною компанією п’яти порожніх стільців. Пальці мимоволі зімкнулись на в’язаній скатертині. У голові промайнула жалюча думка, що вона займає не своє місце в родині Кадела. 

— Ще ні, — кучерява голова Ради вигулькнула крізь відчинені двері на кухню. — Але дал Кадел просив вас повідомити, що встигне на сніданок.

 Меліса розсіяно кивнула, зосереджуючись на хрусткій яєчні з зеленню. Вона досі не могла звикнути до служниці, яка подавала, прибирала, готувала та ще й зверталась до неї як до дальї. Здавалося, світ перевернувся з ніг на голову. 

 Дівчина саме взялася за десерт — солодкі сирники зі сметаною, коли почула знайомий крик грифона. «Батько повернувся», — здогадалась вона й відчула новий укол холоду. Навіть подумки їй важко було називати цього дала батьком, а не Каделом, як раніше.

— Смачного, — кивнув чоловік, вішаючи червоний камзол на спинку стільця. За відсутністю золотих оздоб можна було зрозуміти, що сьогодні Кадел не навідувався до ради. Імовірно побував вдома.

— Дякую, — відповіла Меліса. — Що нового?

 Здавалося б просте запитання викликало тінь на обличчі дала. Він дочекався, поки Рада розставить тарілки й, вдячно кивнувши, повернувся до Меліси.

— На жаль, нічого. Стелла досі в клані Білих, ніби-то через паломництво, тож я не можу втрутитися. 

 Меліса лише зітхнула. Хитрість дружини Кадела не знала меж. Це ж треба таке придумати! Доки Алістер займався своєю новознайденою донькою, Стелла разом із синами подалася до Святих Верховин. Іще Маркус розповідав про печерні клани, якими опікується клан Білих — один із найслабших, до слова, та все ж певною мірою впливових. Їхні закони — відображення волі богів, через яку не можна переступати. Тож Стелла сидітиме в печерних храмах скільки забажає, і ніхто, навіть сам Алістер Кадел, не посміє переривати паломництво розмовами про справи життєві, як, на приклад, про матір Меліси і де вона захована.

— Ти дізнався щось про маму? — запитала дівчина з примарною тінню надії, та Кадел лише похитав головою, опускаючи погляд. Уже вкотре.

 Мелісі вирішила змінити тему розмови:

— Як справи у Ейнара? — запитала вона й одразу ж зауважила, як різко просяяли зміїні очі батька.

— Я його сьогодні не бачив, проте певен, що все добре, — всміхнувся Кадел. — Невдовзі завітаємо до нього в гості. Я хотів, щоб ти мала можливість відпочити, але...

— Але пора вже вертатися до життя, — закінчила Меліса. 

 Так, їй безумовно подобалося спати, їсти і відпочивати досхочу, дозволяючи Каделу ламати голову над вирішенням усіх проблем, як колись дозволила Маркусу приймати рішення за неї. І, хоча Алістер Кадел поводився як турботливий батько, вона не мала знову ввіряти свою долю в руки інших. 

— Чому ти не снідаєш? — запитала Меліса, коли мовчання повисло напруженою тишею.

 Кадел знизав плечима й підсунув до себе тарілку. Золотаве сонячне проміння торкнулося його рудих пасем, таких же прямих і неслухняних, як у Меліси, тільки іще червоніших. Люди ніколи не мали такого червоного волосся.

—Рада чудово готує, — мовила дівчина, повертаючись до солодких сирників.

— Якщо ти так кажеш, то це правда, — в словах Кадела не було й тіні образи, скоріше комплімент. Меліса провела багато часу на кухні, тож дійсно зналася на готуванні. 

 Коли дівчина відставила тарілку, проковтнувши усе до крихти, крізь відчинене вікно знову долинув крик грифона, сповіщаючи про прибуття незваного гостя.