Епілог

Це був сонячний осінній день, ми сиділи у барі в одному з підвалів київського Подолу.

Відвідувачів, звісно, майже не було.

Певною мірою це було звичним явищем, адже хто ходить у бари посередині робочого дня? З іншої сторони, я вже випив два келихи пива й готовий був поклястись, що це було зовсім різне пійло, дарма що назва була однією.

Я прийшов посидіти десь насамоті, другий чоловік у залі… ну, певне, теж.

Слово за слово, кілька жартів й ми почали бесіду, поступово переходячи на обмін байками та історіями.

- Іноді ми всією душею прагнемо світла, але як тільки стикаємось з ним, то одразу ховаємось по тінях через свої вагання, сором’язливість, страх, почуття недостойності чи ще щось подібне.

- І що ж нам з цим робити?

- Не ховатись й насолоджуватись. У світі надто багато тривог та похмурих днів,     Треба набратись сміливості… і бути сміливими.

- Хороша тавтологія, мені подобається. За сміливість.

- За сміливість.

Ми вдарились пивними бокалами.

- То що було потім?

- Потім було… надто багато.

Я мовчки кивнув.

- Тоді давай повернемось до минулого.

- Минуле… воно є ключем до сьогодення і тому визначає майбутнє.

- Певною мірою я теж досліджую причинно-наслідкові зв’язки у суспільстві. Але ця діяльність більше така, для приватного вжитку. І все ж мене завжди цікавили екзистенційні питання. Вічність та безкінечність надто важливі, щоб ними нехтувати.

- Ніщо не вічне і ніщо не безкінечне. Це просто свідоме самообмеження, щоб ми не відволікались від більш нагальних проблем.

- Наприклад від того, що келихи порожніють?

- Наприклад, що саме під повною чаркою й хочеться поговорити про щось величне.

- І все ж, все з чогось починалось.

- Так, ті ж міфи про нашу появу у цьому світі... Що може бути цікавішим за першопричину? І з чого ще починати, якщо не з початку? Ці легенди, звісно, різнились і іноді навіть вкрай радикально, та все ж всі ці легенди сходились у тому, що бог чи боги створили нас для якоїсь важливої мети, яку не можна було покласти на звірів. Принаймні повністю.

- Ммм, то що ж там було?

- Приблизно те саме що й у вас. Зрештою, це ж ми вас створили за своєю подобою, пам’ятаєш?

- І правда, як я міг забути?

Бокали поступово порожніли, а легкий алкоголь, наче паливо для двигуна, рухав шестерні фантазії.

- Припустимо. Хоча це й виглядає як цікава байка, але нехай. Тоді чому ми схиляємось до думки, що спочатку люди більше захоплювались фетишизмом, анімалізмом і ще чимсь подібним, а не одразу перейшли до пантеонів чи монотеїзму?

- Вставлю ремарку, ви до цього схиляєтесь, тому що так вказала ваша наука. Вона ж, у свою чергу, оперує тими інструментами, які має. І у розрізі невпинного розвитку це цілком логічна теорія, -  бритий чоловік зробив паузу. – І все ж це неправда.

- Кумедно, - я одним ковтком допив свій напій й жестом попросив офіціантку повторити.

За хвилину приємна дівчина поставила два нових келихи.

- Що саме?

- Тоді яким чином з’явились монотеїстичні релігії? Як будувався Стоунхендж, піраміди і інші надскладні, навіть для людини двадцять першого сторіччя, споруди?

- Допускаю що це наслідок розвитку регілійно-філософської думки. Тут ще зіграв свою скрипку економічний чинник, політика та ще чимало іншого. Як правило у всіх історичних подіях є якийсь інтерес певної групи осіб.

- Ти дійсно вважаєш що піраміди побудували древні єгиптяни?

Запанувала пауза.

Цього разу пиво було смачним.

- Ну-ну, я тепер відкритий і для інших альтернативних версій.

- Місце для ще однієї цікавої історії.

Чоловік хмикнув.

- Ти ніколи не замислювався як виглядали ваші пращури?

- Якщо чесно, мене завжди більше цікавило, як виглядали наші творці.