Останній вечір

Технік підійшов до кавового апарату. Інколи проблеми світового масштабу геть тьм’яніли перед побутовими складнощами.

Простіше було сказати, що у нього не боліло. Робот-асистент рекомендував поки утриматись від прогулянок, проте чоловік вирішив не довірятись залізяці. Кава ж виглядала як чудові ліки. Як мінімум, вона підніме тиск й відволіче від хоч трохи відволіче від неприємних відчуттів.

З’явився й старший вчений.

- Виглядаєш не дуже.

- Почуваю себе ще гірше.

- «Гірше ніж не дуже» - це навіть непогано, враховуючи скільки погані плавало всередині тебе.

- Як бальзам на душу. Ще трохи і я почну

- Не знаю як від моїх слів, але від кави тобі точне легше не стане.

- Чого?

- Разом з тиском прийдуть і додаткові неприємні відчуття.

- Артуре, якщо я не вип’ю зараз хоча б філіжаночку, я почну кидатись на людей і пити їх кров.

- Тоді у нас немає вибору, - вчений зі сміхом натиснув на клавішу з флет уайтом.

Мартін кивнув.

- Чудовий вибір, дякую.

- Це нескладно, ти завжди п’єш одне й те саме.

- Що, я такий передбачуваний?

- Ще б пак.

- От зараза, - сказав Мартін, обережно забрав горнятко й відійшов від машини.

За хвилину другий чоловік забрав свою порцію й вони повільно пішли коридором.

- Краще?

- Трохи.

- Скільки часу минуло?

- Вже три дні.

- То чому ж ми все ще не полетіли?

- Битва принесла багато проблем. Потрібно привести в порядок всіх членів екіпажу, перерозподілити спорядження, підготувати заміну вибулим членам екіпажу. Навіть трупи спалити.

- І на коли запланований виліт?

- На ранок.

Мартін з насолодою сьорбнув. Напій був гарячим та обпікав, але тепер він хоча б це відчував.

- Ясно.

Вони стали біля великої картини з Древніх часів й розглядали задум давно забутого художника. Один оголений чоловік лежав на землі, в той час як інший, у супроводі дітей летів йому назустріч. Чоловіки мали б от-от доторкнутись пальцями, проте зображенню не судилося цього зробити. Полотно певний шарм. Оця піймана пензлем мить лишала неймовірне поле для фантазії і той же час лишалась всього лише миттю, за яку багато не зробиш.

Відсутність імені автора, назви твору та пояснень до нього – все це підштовхувало до роздумів про обмеженість людського часу, адже капітан не раз хотів уточнити та каталогізувати все майно на кораблі, та в той же час постійно переносив реалізацію свого рішення. Неможливість же уточнити цю інформацію, через знищення архівів з оригіналами під час загострення конфлікту за ресурси на одній з планет-музеїв в свою чергу надихала до роздумів про бентежність життя та необхідність цінувати кожну його мить.

Мартін подумав, що старовинний митець немов би бачив їх сьогоднішніх крізь тисячоліття. Такі ж відірвані й незрозумілі, вони прилетіли з неба, щоб доторкнутись до життя на цій планеті.

- Знаєш, про що я весь час думаю? – Технік посміхнувся й зробив великий ковток.

- М?

- Куди дівся чи ділось оте створіння?

- Яке створіння?

- Ну пам’ятаєш, отой твій перший оскаженілий прототип, якого Ян мав десь спалити, а виявилось що він тихцем привів його до тями й потім натравив на нас.

- Ааа, ти про Потихію…

- Точно.

- Я й забув про це.

- Цікаво, як воно вижило. Та і як він зміг так добре управляти тими дикунами.

- Ян перетягнув до себе багато дурнів й вочевидь деяких вже давно. Мабуть хтось з них й зайнявся цими експериментами      А потім він дочекався моменту, коли корабель мав відчалити й спробував відколотись, сподіваючись що капітан вирішить не ризикувати.

- Ну от бачиш? Треба подивитись. Вже просто для себе цікаво, що воно таке.

- Потихію не знайшли.

- О, звучить як загадка, давай хвилин за десять візьмемось за неї, ще й до малих зайдемо?

Вчений не відповів.

- Ти не підеш зі мною? – Мартін рушив до телепортатора, впевнений, що друг його підтримає.

Доктор стояв не рухаючись й мовчки розглядав картину.

- Артуре? – Технік зупинився біля повороту.

- Я…я не хочу.

- Чому це? – Мартін розвернувся.

- Не знаю, настрою нема.

- Іноді треба прийняти вольове рішення, а настрій з’явиться в процесі, - вловивши незрозуміле у голосі товариша, чоловік у піжамі повільно повернувся до картини.

- Не знаю, не хочу.

- В чому справа?