Люди і боги

- Сподіваюсь, Ви розумієте які події це може запустити та до яких наслідків призвести, - обережно сказав Мартін.

- Я розумію які події це могло б запустити, не зроби ми взагалі нічого.

Вони сиділи у кімнаті вдвох.

Мартін пив каву й дивився у ілюмінатор. Пан Матеуш курив й розглядав фреску на стелі.

- А якщо буде розкол?

- Розкол вже відбувся, Мартіне. Мені залишалось зробити вибір – подолати його і нагадати про дисципліну та нашу місію, або скласти руки і дозволити всьому розвалитись.

- Чесно кажучи, до мене доходили деякі чутки що наш начальник занадто… жорстокий. Навіть кровожерливий.

- Краще нехай бояться, ніж роблять казна-що.

- Не хотілося б бунтів, коли ми такі близькі до нашої мети.

- Іноді ми мусимо робити вкрай неприємні речі, Мартіне.

- Чудова фраза. Підходить для епітафії.

- Мене інколи дивує, що тобі доводиться пояснювати такі речі, хоча здавалося б, хто як не ти мав би в цьому розумітись.

- Там, де я служив, ми спочатку відбирали людей на базовому рівні, потім за напрямками і лише після цього вони допускались до служби. Але в перший час їх все одно продовжували відсіювати. Тут же нам дали якесь різномасте збіговисько, яке, принаймні формально, цивільним населенням, і відправили на вирішення задачі, яка, в свою чергу, військова за суттю.

- Важкі часи потребують складних рішень.

- Сподіваюсь що вони не стануть занадто складними.

Запанувала тиша.

- Знаєш, Мартіне, - командир раптом прямо та серйозно подивився на нього. – Я можу дати змістовну характеристику кожному члену нашої команди, та тільки з тобою є якісь труднощі. Тим не менш, я чомусь впевнений що не зважаючи не все твоє бубніння, у разі серйозної загрози ти все ж мені допоможеш. В принципі, мені цього досить.

- Можливо, Вам слід було погортати мою особисту справу, аби занадто не зачаровуватись.

- Взагалі-то я гортав.

- І як?

- А як, на твою думку, ти зміг сюди потрапити?

***

Промайнув ще тиждень.

За розрахунками Артура трюми будуть заповнені завтра ввечері і розмаїття зібраних ресурсів вражало.

А отже і частини кожного члена екіпажу.

Незадоволеним був тільки Мартін, але він рідко виглядав щасливим.

- Що таке, Мартіне, хіба ти не радий? – Весело запитав його Ян, зробивши ковток зі своєї чарки.

- А ти?

- Тобто?

- Майже весь тиждень ти десь пропадаєш, як і більша частина твоїх хлопців. Я б зрозумів якщо ви б влаштували жалобу по загиблому, але це важко було назвати поминками.

- Знаєш, Мартіне, наш командир іноді перегинає палку. Але цього разу… скажімо так, я втрачаю віру у нашого начальника.

Колишній сержант зробив невеликий ковток, навіть не дивлячись у його сторону. Він нутром відчував що з його співбесідником щось не так.

- Якщо ти хочеш мені щось сказати, то кажи.

Технік помітив що начальник охорони завагався, але той все одно не продовжив.

І тоді Мартін зробив ставку на те, що алкоголь і почуття емоції переможуть обережність.

- Ні, звісно якщо ти чогось боїшся, то не кажи, але ми вже почали та й мені стало цікаво.

- Мартіне, не хотів би лишитись?

- Що, тут? З дикунами? – З вдаваним подивом запитав колишній сержант.

- А чом би й ні? Ця планета й справді сповнена можливостями, в той час як наші світи приречені на самознищення.

- Ми самі в цьому винні. І тепер ми маємо знайти спосіб подолати ту кризу.

- А якщо такого способу немає? – Тихо запитав Ян. – А якщо наш час… сплинув?

- Завжди є якийсь вихід. Навряд він буде приємним, але ми маємо його знайти.

- Це в тобі зараз хто говорить, військовий? Старий чоловік? Мені здаєтьсья, ти міг би бодай спробувати мислити ширше.

- Дім є дім, Яне. Колись ти зрозумієш.

- Не треба мене лікувати, я вже все зрозумів.

- Справді? І що ж ти зрозумів?

- Я зрозумів що ви – купка йолопів, які готові поховати нас всіх заради своєї мрії.

- Командир на те й командир, щоб займатись плануванням та використовувати підлеглих як засіб досягнення мети.

- Але ці люди не військові!

- Ти стільки про це кажеш, але все ще не розумієш. Ми боремось за виживання, Яне. У нас немає вибору.

- Ні, це ви дивитесь, але не бачите. Це жалюгідно.

- Тебе називають начальником персоналу, тому що це звучить солідніше, але ти просто старший серед охоронців. От і займайся ними. В цьому взагалі вся проблема – люди приділяють більше часу стороннім справам, замість того, щоб займатись своїми.