Розділ 19 . Вихід

Аня моргає, намагаючись абстрагуватися від побаченої картини та повернутися в реальність. Серед яскравого світла з'явилося ще одне вогнище. Полум'я, що переливається всіма кольорами веселки, лизало світло гарячими язиками. Дівчина зачаровано вдивлялася в нього, воно приваблювала, манило, чарувало. І шалено лякало її.

 Уннер зі щасливо-шаленим виразом обличчя проводив паси руками, призиваючи якусь магію. Його рука схопилася за порожнечу і потягла щось униз. У руці виявився довгий меч.

- Ти ніколи не чула вираз “Вогнем та мечем”? Це означає не вогонь і меч у буквальному значенні, а що якщо в зброю вкласти свій Сіллап Інуа, то можна вразити що завгодно. Я зараз покажу тобі. - Його руки міцно схопили меч за довгу ручку і він заніс його над головою. Тяжкий метал видав свист, наче тонкий прутень. Чоловік заплющив очі, щось бурмочучи під ніс, схоже на речитативну пісню. Меч почав змінювати колір. Накаляючись початку у червоний, потім білий. Ніби його нагрівав коваль у печі, але ковалем був злісний ельф, а вогнем його внутрішня сила, його Іскра, його Сіллап Інуа. Аня усвідомила, що зараз Тіан, можливо, помре. А разом з ним і багато ельфів. Купол над селом впаде і ті, хто виживе, стануть беззахисними перед її “реальним світом”. І казка у яку вона потрапила назавжди помре. Тому що так влаштована людина, все невідоме вона сприймає, як загрозу, та знищує. Дівчина знову глянула в полум'я і в голові пробудились погані спогади з дитинства. Чорний дим знову наповнив її легені і бризнули сльози, очі виїдало, сліпило їдким гаром. Але рух величезного розпеченого меча дівчина все ж таки помітила. Вона миттю опинилася над полум'ям, прикриваючи його живим щитом, але воно не палило її. Тільки ніжно зігрівало місця, де Аня його торкалася. Уннер на мить забарився, гнівно насупився і з диким ревом продовжив рух меча.

- Краще б ти втекла, дівчинко. Я знищу його одного чи з тобою разом!

- Досить Апануугак. - Велика важка долоня Санти лягла на плече Уннера. - Досить. Ти мені вірно служив, але перейшов межу. Я розберуся з тобою згодом. – Велика рука клацнула пальцями. Уннер зник. - Тепер я розберуся тут один. Вставай дівчинко. - Божество обернулося до неї. Тут він не виглядав як добродушний старий. Піджарий чоловік з аурою, що світиться, і не сивим, а білим довгим волоссям віяв силою. Всередині Іскри він був Ангуліком. Покровителем та творцем цього місця.

Божество провело рукою зліва направо, кадри попередніх подій промайнули перед ними. Те, що не міг побачити Уннер, спогади Тіана, ясно бачили Ангулік і Аня. Вони дивилися кіно навпаки.

- Я бачу, твій страх пішов, це добре… Ти хоробра дівчинка. Така сама, як і він колись. - Велика рука вказала на Тіана зі спогадів, що стоїть на помості. - Тобі я дарую ім'я…

- Не треба. - брови божества насупилися. - Вибачте, я не те, щоб відмовляюся від вашого дару, просто можна я попрошу іншого?

- Проси. - Волосся взметнулось, вслід за головою, що кивнула.

- Чи можна його звільнити?

- Від чого?

- Від вантажу негативного героя. Він втомився. На нього спустили всіх собак... Ну, ви бачили. - Зам'ялася вона.

- Ти хороша дівчинка. - Божество усміхнулося та ще раз кивнуло.

- А що буде з Уннером?

- Нічого. Зітру пам'ять про це і повернеться до роботи. Тому що це був не Уннер. Це Апануугак. Мій вічний супротивник, дух... У літописах цього народу він просто воїн, схильний помилятися. Іноді твій вірний воїн, побратим, слуга -  це твій же лиходій... - Густі білі брови насупилися, - Ти подиви який нахаба: я з дому, а він тут як тут. Боягуз, не інакше. А тобі час додому, дівчинко. - Велика рука клацнула пальцями і Аня розплющила очі лежачи на сходах офісного центру.