За мить розплющивши очі Аня побачила… нічого. Яскраве біле світло засліплювало і не освітлювало нічого навколо. Бо нічого не було. Було тільки це світло.
- Гей, тут є хтось? - її питання луною розходилося далеко в далечінь, але ніхто, звичайно ж, не відповів. - Уннер!? Хто-небудь! - Голос дівчини тремтів. Вона розплющувала і заплющувала очі намагаючись хоч щось розглянути. Глибоко дихала, намагаючись заспокоїтись. – Так, стоп. Я не помру зараз. Тут є повітря, і я ним дихаю.
- Дихаю, дихаю, дихаю, хаю, аю, ююю… - Відлуння відповіло на слова дівчини.
І перед очима виникла картинка: Маленький чорнявий хлопчик із зеленими очима сидить на лікарняному ліжку, спираючись ліктиками на чоловіка.
- Синку, не спирайся на мене, я й так ледве дихаю. – важким хрипом попросив чоловік.
- Так, тату, вибач. - Хлопчик сліз. В його очах були сльози, але він усміхався. - Дивись, я привіз тобі Зубика, щоб тобі було не так сумно, коли ми не тут. - сухі потріскані батькові губи розтягнулися в посмішці.
- Спасибі, Антоша, ти в мене такий гарний хлопчик… - Батьківська рука потріпала чорне волосся дитини і чоловік взяв плюшевого зайця.
Тиша. Всепоглинаюче біле світло.
- Тож мені треба сказати слова тригери, щоб викликати спогади? - Сама себе запитала Аня.
- Тригери, тригери, гери, рииии… - відповіла луна.
Кабінет Ніула. Він у своїй улюбленій позі зі складеними руками біля підборіддя пояснює щось чорнявому чоловікові з бородою.
- Вам потрібно постаратися не натискати на її тригери. Спогади з дитинства досі тяжкою ношею лежать у ньому, вона не може відпустити, розслабитися. Вам потрібно створити для неї атмосферу затишку.
- Так, гаразд, я зрозумів. - зелені очі розумно вдивлялися в психотерапевта.
- І, Тіан, не будь знову негативним героєм.
Тиша. Біле світло.
Аня втомлено потерла очі. Світло тиснуло.
- Нічого не розумію. Тобто я, всередині Іскри Тіана? Але навіщо Уннеру його іскра?
- Уннеру, Уннеру, неру, рууу...
Тіан сперся об стіну бібліотеки і вичікувально-умиротворено дивився в далечінь. На його губах блукала посмішка, а погляд затуманений. Хлопок телепорту. Уннер голосно тупаючи наблизився до чоловіка:
- Ти знову?
- Що знову?
- Ти і того разу споганив дівчині життя, ти й цього разу хочеш?
- Та що я такого зробив, Уннеру?
- Поки що нічого, але ти не припинив бути негативним героєм ні в новій країні, ні з новим ім'ям!
Тиша. Біле світло.
- Чому всі постійно називають його негативним героєм?
- Героєм, героєм, роєм, єєєєм…
Зовсім молодий Тіан, років двадцяти, стоїть на помості біля Ялини, широко посміхаючись і махає рукою натовпу ельфів, тримає за руку якесь молоденьке дівчисько з чорним волоссям та короткою стрижкою.
- Дякую тобі, хлопче, ти став нашим героєм! З цього дня частка нашого поселення буде завжди з тобою, як і ім'я, що я тобі дарую. - Гучний голос Санти пробирає до глибини і без жодних мікрофонів.
- Тепер ти, уроджений Антоне, став заслужено Тіан, що означає Небо, бо ти подарував нам чисте небо над головою. А кохана твоя, вроджена Анастасія, названа Сіяр, що означає кохана. І нехай ми будемо улюблені нашим небом, бо і ми його любимо!
Тиша. Біле світло.
- Це цікаво… Тобто він тут уже був і не один…
- Один, один, дин, ииин.
- Та твою матір! - крик Ані вже не розбився луною, влітаючи в нову іномарку, зливаючись зі звуками дощу.
- Якого біса, Антоне? Як ти міг ритися в моєму телефоні! - та ж дівчина, але доросліша, з довгим волоссям, розлючено махає телефоном перед обличчям молодого, але вже значно старшого, ніж у минулій картині Тіана. Він нервово прибирає руку убік.
- Ти б могла так говорити й обурюватись, якби я там нічого не знайшов, та я знайшов! Ти переписувалася з ним! І називай мене Тіан!
- Чорт, так, я листувалась зі своїм тренером! Це нормально! Може мені ще паранджу носити і вдома замкнутися, щоб тобі спокійніше було!
- Не треба мені казати, що нормально надсилати йому фото!
- Це нормально, він слідкує за моїм тілом!
- Але не за цицьками, твою матір!
- Та пішов ти! Зупини машину!
- Ні, ми доїдемо додому та нормально поговоримо.
- Я сказала, зупини машину! - Дівчина нервово відстебнулася і потягла кермо на себе, машину повело, Тіан судорожно намагався викрутити кермо, але слизька дорога і...
Біле світло. Ревіння гальм, дзвін стекол. Зміна зображення.
- Несіть його в машину, йому потрібне термінове переливання крові, множинні поранення.
- І, раз, взяли. – Служба порятунку поклала чоловіка на носилки.
- Де Сіяр!? Знайдіть Сіяр, вона була зі мною, Сіяр! - Неслухняні губи не давали сказати чітко, ніби злиплися від крові, що заливає обличчя, виривалися тільки гучні хрипи, але він усе намагався, кричав...
- Де його наречена?
- Він вижив один...
Тиша. Біле світло.
Аня мовчки стояла на місці, наводячи в думках порядок. Вона провела рукою по обличчю, намагаючись відігнати шок.
- Це пипець.
- Пипець, пипець, пець, пееееець...
- Та ви знущаєтесь!
- Та жартую я. - Вдалині крізь світло прорізався силует.
- Уннер?
- Я, дівчинко.
- Уннере, якого біса ми тут? - обличчя дівчини спотворило роздратування.
- Розумієш, колись давно Антон став Тіаном, перемігши злого духа. Він так само, як і цього разу, перенісся з дівчинкою, і вони зблизилися... Тільки ось він і її вбив. А вбивцям не місце ні в Jolatre, ні поряд із тобою. Нам усім так буде краще, дівчинко.