Аня приходила до Ялини щодня, закинувши тренування. Іноді їй здавалося, що вона бачить щось у гілках, що там хтось причаївся, розглядає лампочки одну за одною. Дан же працював у дикому режимі вдень на ковзанці, а вночі на роздачі глінтвейну. Іноді йому вдавалося відлучитися, як зараз, але ввечері довжелезна черга з людей, що прагнуть глінтвейну, не давала ні йому, ні його батькам відпочинку. Так що вони сиділи біля Льодового Палацу на лавочці попиваючи теплий какао і розмовляли:
- Знаєш, Дан, наш таємничий ельф щось шукає. Я ж застала його на Ялині не раз і завжди у різних місцях.
- Дуже добге, що ти взагалі його помітила, думаю, він викогистовує відведення очей для маскування.
- Ну, у фентезі таке працює тільки якщо ти не знаєш що шукати.
- Ну так, ти от точно вишукуєш ельфа на ялинці. Мабуть, тому і обличчя гоздивитися не можеш, не знаєш кого шукати.
- Ага. Слухай, Санта ж повинен повернутися завтра, так?
- Так, навгяд він наважиться щось чудити пги ньому..
- Тож або сьогодні, або ніколи, пан або пропав?
- Спгобую відпгоситись у батьків на сьогодні, посилимо вахту. Від Ялини ні на кгок!
- Думаеш нам варто поділитись з Тіаном? Мені якось вже совісно від ньохо постійно відмахуватись, приховувати. У нього вже обличчя осунулось, кошмари сняться… Його це теж стосується, ми ж не зможемо повернутись…
- Ну не знаю… Він останнім часом підозгілий.
- Якби тебе покинули ти теж був би дивний. – Дан зробив великі очі.
- Що, геть покинула? Ну ти даєш…
- Ну ти сам бачив, у нього дах вже крапає періодично. А я на такі гойдалки квиток не купувала.
- Ну тобі щось видніше з ким зустгічатися, а з ким ні. Але те, що його пегенесло з тобою не випадково це факт.
- Ну, не книжкова ж це беліберда про долею нареченого, судженого і все таке?
- Ні, звичайно. Ми вам тут не шлюбна агенція “Санта і ко”. - Вони захихикали.
- Хоча було б кумедно. Така велика бородата хрещена фея та її помічники. - Продовжила жарт Аня.
- Так, все, давай сегйозно, у нас тут апокаліпсис місцевого масштабу, між іншим.
- Так, добре. Тільки що нам залишається? Сидіти і чекати?
- Ну ось сиди і чекай, вглядуйся, як завжди, а я піду пгацювати. От, ніби і люблю Гіздво, але й ненавиджу, слово честі. - Він зітхнув. - Ось, до речі, кнопка екстгеного виклику. Я зачарував і якщо що одгазу телепогтуюсь до тебе.
- О, а це як? Наразі ж прошарки не працюють.
- Ну ти вже мене зовсім за слабака не вважай. Я не тільки між пгошагками можу. Але енеггозатгатно жах пгосто.
- Ясно, що акція одноразова на випадок екстрений. Все зрозуміла. - Аня підняла до очей маленьке печивко у вигляді чоловічка. - Дівчина піднесла печиво ближче до очей, щоб роздивитися. - От все у вас, ельфів, на рідкість миле.
- Ну, такий вже ми нагод. Пгосто гозламай печиво і я тут же з'явлюся погуч, добге?
- Так, Дан, не треба так переживати, все буде гаразд, - дівчина
посміхнулася, і сховала печиво до кишені. Все ж таки це приємно, коли про тебе дбають і турбуються.
- Все тоді, - Дан підвівся і пішов у бік ковзанки. Його день був, як завжди, довгим. На прощання він помахав дівчині рукою.
Допивши на лавці своє какао Аня повільно поплелась до Ялини. Вона вже давно втомилася нею захоплюватися, їй просто не до цього. Вона має знайти і розглянути цього шпигуна, камікадзе, хто він там… Так, стоп, - дівчина зупинилася. - А чому саме я маю рятувати це їх поселення. У них є заступник Санти, Місіс Клаус. Це ж її прямий обов'язок захистити поселення від недбайливих його мешканців. - А як же Дан? Чому це не спало йому на думку? Хіба він не знає, що над ним є хтось головніший, хто краще за нас впорається з порятунком? І чи не підло за його спиною піти до Місіс Клаус?” Дівчина давно вже прийшла, але не могла наважитися постукати. Вона витоптала невеликий острівець снігу, яким металася туди-сюди.Несподівано двері відчинилися. М'яка усміхнена велика жінка в червоному фартуху та новорічній шапочці з помпоном привітала дівчину:
- Здрастуйте, Аня. - її ніжний голос огортав. - Ви вже давно тут, хочете увійти?
- Ем, у мене є до вас розмова. - все-таки наважилася дівчина.
- Тоді ходімо, я наллю вам чаю. - Жінка відступила від дверей, пропускаючи дівчину до хати.
Як і говорив Уннер, будинок Санти був дуже схожий на гостьові будиночки. Такий самий коридор, обшитий деревом, дуже схожа вітальня, з безліччю новорічних прикрас, двоє дверей до спалень, камін, диван, міні-кухня. Тільки в інтер'єрі переважав червоний. Червона ковдра на дивані, подушки, торшер.
Жінка розлила чай у дві чашки. Зблизька, Аня помітила легкі зморшки на її обличчі, павутинку біля очей, усміхнені складки біля губ, стомлені від віку руки, що трохи тремтіли. Жінці було вже дуже багато років... Якщо батькам Дана дві тисячі з хвостиком, то їй... Страшно уявити.
- Слухаю тебе, дівчинко. – Аню м'яко підштовхнули до розмови.
- Загалом ... - Дівчина м'ялася, крутила чашку в руках. - Розумієте, мені здається, я не до кінця впевнена, але підозрюю ... - Нервово крутячи чашку в руках, дівчина пролила чай на скатертину, - Вибачте! - Жінка поволі встала, взяла ганчірку та тремтячими руками, що збільшило гіпотетичний вік Міссіс Санти у голові Ані ще десь на тисячу років, витерла калюжу і сіла назад, Аня все ще збиралася з думками.
- Ну ж бо, - ніжний голос жінки підштовхнув Аню до розмови.
- Коротше кажучи, я думаю, що хтось хоче зруйнувати Ялину. - у відповідь на це Аня отримала такий же милозвучний сміх, як голос жінки.
- Але це зовсім неможливо. Людям це не підвладно, а Ельфи зачаровані. Вони не можуть бажати зла ні Санті, ні Селищу. Не турбуйся, дівчинко. До речі, звідки ти знаєш, що Ялину небезпечно руйнувати. - Її погляд звузився, став більш пильним, вивчаючим, колючим.
Ані подумалося, що чим старша жінка, тим вона небезпечніша...