Розділ 14. Вахта

Вони вийшли на двір, темні стежки освітлювали ліхтарі тьмяним сяйвом. Від снігу іскорками відбивалося світло, м'які снігові подушки схилили гілки ялин до землі, а високий смаглявий чоловік кричав на все горло, Аня відмахнулася від нього, як від мухи:

- Не зараз, - і вони з Даном побігли до Ялини, кинувши лише швидкоплинний погляд на чоловіка. Його обличчя змарніло, під очима залягли важкі тіні, від того усміхненого веселуна не залишилося і сліду, один біль і розпач на обличчі.

Добігши до Ялини, вони загубилися в натовпі. За попередньою змовою стежачи за нею краєм ока, товариші розбіглися у своїх справах, створюючи бурхливу діяльність. Або видимість бурхливої ​​діяльності. Дан допомагав батькам на роздачі глінтвейну, а Ганна занурилась у веселий натовп, пробираючись крізь юрби хмільних незнайомців вона раз у раз кидала погляд на Ялину. Нічого особливого з нею не коїлось, нікого підозрілого не ходило. Люди водили хороводи, співали різдвяні пісні. Прийшла вона в розпал веселощів, всі вже знатно захмелілі веселилися на всю. Поблукавши по площі, так і не досягнувши мети, проте знатно змерзнувши, Аня вирішила зігрітися глінтвейном. Відстоявши чергу, вона знову зустрілася з Даном, той кивнув, мовляв "Ну як!?". Аня злегка похитала головою, мовляв "Ніяк". Ніхто не помітив їхніх перемовок, але вони зажурилися. Вже обхопивши кухоль з глінтвейном обома руками, Аня сиділа на лавці, дбайливо укутана пледом одним з ельфів і дивилася на Єль. Все ж таки це дуже красиво: височенне дерево займало всю площу не тільки розмірами. Яскраве світло, що виходило від усіх прикрас і ліхтариків, займало весь простір навколо. Вона сяяла, ні вона СЯЯЛА. Вона височіла, ширилася, пригнічувала і в той же час дарувала якусь дитячу радість, новорічне захоплення від того, що в цю пору року можна зробити світ ще красивішим. яка ж із цих Іскор її? Вона помітила якийсь рух серед гілок .До неї підсів Тіан:

- Ань, слухай ... - його обірвали на півслові

- Не зараз, - вона все намагалася розглянути що ж там, у гілках.

- Тоді ти теж так сказала, ну глянь на мене! - Він повернув її голову до себе. - Скільки можна від мене тікати, - він говорив не як завжди, із запалом, а з сумом. Аня ж судомно намагалася розглянути втрачену крапку на Ялині. Вона все не могла знайти той рух, що бачила секунду тому, її думки злякалися, вона підскочила:

- Чорт, загубила!

- Що ти втратила?

- Слухай, Тіан, - вона важко вдихнула, намагаючись заспокоїтися, - досить ходити за мною, досить вимагати пояснень, досить... Ми просто сусіди, не поводься, як божевільний...

- Я тебе зрозумів, я більше не буду тобі надокучати, - він підвівся і пішов до будинку.

- Ось як. Ну, хоч щось хороше.

Ганна так само сиділа на лавці, вдивляючись у Ялину, періодично оновлюючи глінтвейн, але до самого ранку так нічого більше й не розгледіла. Втомлена, промерзла, вона пішла спати.