Розділ 11. Знахідки

 Гуляння тривали, але Ані було не до них. Ніул сказав, що на Різдво не прийматиме, Дан також був поглинений цим святом і допомогою батькам, а цього противного Тіана вона не хотіла бачити. Зрештою, сиділа одна, дочитуючи Мушкетерів. На жаль, книжки мають тенденцію закінчуватися. Дівчина закрила книгу і медитативно подивилася у вікно. Сніг поблискував іскорками від прикрас будинків і дивлячись на нього, Аня зважилася пройтися до бібліотеки. Це, звичайно, вперше вона одна вийде в Селище, але нічого страшного не станеться, так?

 Аня звично гуляла улюбленим місцем, прислухаючись до розміреного звуку своїх кроків. Її мучили сумніви: ”Може, вона даремно розлютилася? Він може просто так дбати. Це ж турбота? Ні, крики не можуть бути турботою. І хапання за руки також не вона. Це ревнощі. Тупі, прості, банальні. Отже, дядькові лікареві потрібен дядько лікар. Запитаю про це Ніула наступного разу.

 Прогулюючись, вона знову натрапила на завалений паперами стіл.

- Та хто тут сидить увесь час? І чому у нашому шарі? Хмм.. - вона знову намагалася розглянути написи, але спроба не увінчалася успіхом. Книжки виглядали іншими. Начебто, теж важкі шкіряні палітурки, але ці червоні, ті були коричневі, ці з якимись схемами, ті були з малюнками... І знову вона вирішила пограти в шпигуна і переписати, не забуваючи і про схеми. Раптом почулися кроки і Аня мишкою заховалась за стелаж. Вона намагалася розглянути хто це, але ясно було лише одне: це ельф. Бубонці на його гострих туфлях м'яко дзвеніли. Крізь книги було видно типовий червоно-зелений костюм з хутряними оборками, але обличчя не розгледіти. Аня просиділа там близько півгодини мучившись наколінах від болю в засиджених кінцівках, але твердо вирішила показати свої переписані записи Дану. Він повинен зрозуміти ці закорючки. А зараз настав час додому. Аня захопила найближчу книгу, почитати на дозвіллі і на карачках поповзла до виходу. М'яко відчинила важку стулку,але за дурною офісною звичкою грюкнула дверима, дівчина бігцем вислизнула з будівлі під крики “Хто тут? Покажись!”.

- Ага, зараз, прямо взяла і показалася. Там хтось світову змову будує, а я візьми і здайся. - тихо бурчала дівчина все ще дивлячись на важкі двері.

- Що за марення ти несеш!? – Аню грубо схопили за плечі. - Я з ніг збився, шукаючи тебе, а ти тут несеш марення про якусь світову змову. Треба сказати про це Ніулу. - Тіан потряс Аню за плечі, потім видихнув і ривком обійняв. - Ну що за дурне дівчисько. - Гучний видих у волосся. Аня напружено стояла. Ця ніч її виснажила і їй не хотілося сперечатися про те, що не можна називати її дурною, що вона давно вже не дівчисько і що вона цілком може гуляти одна. У неї не залишилося на це жодної енергії.

- Підемо додому. - Втомлений голос дівчини важко було не помітити. Тіан не сперечався, відпустив її і вони пішли, супроводжені сходом сонця.