Розділ 8. Безтурботні дні

 Наступні дні вони провели приблизно так само. Все та ж їдальня, величезні порції Тіана, жарти, психотерапевт, ковзанка, гарячі джерела. Один із днів вони таки виділили на спа процедури. Банниці виявилися такими ж низькими, кремезними ельфійками в кумедних фартухах. Ось ці тітоньки знали свою справу! Вони масажували, втирали олії, омивали, накладали маски, обгортали і відходили віниками обох. На виході парочка сяяла, наче відполірована. Тіан навіть жартівливо сказав: "Ніколи не любив спа, але ці жінки вдихнули у мене нове життя, не те що в тебе". Аня одразу ж надулася, але вирішила не псувати собі відпочинок і з часом образа пройшла... Весь цей час із регулярністю студента перед сесією, Аня навідувалася до бібліотеки. Нарешті, хоч тут у неї з'явився час для розважальної літератури, а не сухих звітів та книг з бізнесу та управління.

 Ще один день вони виділили для Дому Розваг.

 Як завжди голосно провалюючись у сніг, вони йшли до призначеної мети. Доріжки рідко встигали вчасно розчистити, адже снігопади тут явище перманентне. Це був такий самий, як і всі, пряничний будиночок тільки величезний. А всередині – цілий розважальний центр.

- О, тут все якось звично. Тільки людей немає. Як ніч у музеї. - захихикав Тіан. - Ось зараз із усіх кутів повилазять іграшки.

- Це звучить не весело, а моторошно. - Від цієї ідеї Аню прямо пересмикнуло.

- Ой, це просто у тебе почуття гумору немає, - знову хмикнув чоловік.

- Ну чому ж, коли твої жарти кумедні я сміюся.

- Гаразд, давай не сваритимемося через якусь нісенітницю. Цікаво, де тут розваги для дорослих. Дім Розваг це ж точно назва борделю дев'ятнадцятого століття. - Аня закотила очі і цей німий жест був напрочуд гучним. Тіан зрозумів, що переборщив і вони продовжили досліджувати будівлю у цілковитій тиші.

- Давай, хоч у боулінг пограємось. Ми ж сюди розважатися прийшли, а не дутися. - Аня знову проковтнула образу. Справді ж розважатися прийшли, а жарти це лише жарти.

- Гаразд, давай.

  І вони підійшли до однієї з доріжок, та автоматично запалилася, а на табло загорівся напис "Антон-Анна 0:0".

- Глядачі починають скандувати Ганна! Ганна! Ганна! - Тіан почав жартівливо скандувати, піднявши руки вверх. Дівчина засміялася. - Ну нарешті у тебе гарний настрій. Почнемо?

- Якщо чесно, я не вмію грати в боулінг.

- Ну нічого, ми тебе навчимо. Бери кулю.

- А як?

- Ну що ти за дурненька, - Тіан усміхнувся. - Ось у цю дірочку великий пальчик, в цей вказівний, а в цей середній. Вхопи цією щіпкою м'ячик. Ось яка ти розумниця. - Аню ця манера розмовляти, як з маленькою, трохи дратувала. - Добре, тепер підніми кульку, притисни до себе, тримай міцно. Замахуйся і коти м'яч по доріжці. - Поки Тіан пояснював він притискався дедалі ближче, однією рукою обіймаючи Аню за плече, іншою підтримуючи м'яч. - Ііі страйк! Ось яка ти розумничка!

- Ура, вийшло! – Аня підстрибнула від радощів і в цій ейфорії обійняла чоловіка поряд. Радіючи, вона вже не відчувала колишнього роздратування. Чоловік притис її до себе міцніше і наблизився, немов для поцілунку.

- Твоя черга, - вже буквально в губи видихнула дівчина. Тіан неохоче взяв кулю, замахнувся і теж вибив страйк.

 Незважаючи на те, що Аня була новачком, вони йшли ніздря в ніздрю і як тільки хтось один виривався вперед, другий відразу його наздоганяв. Аня стрибала по-дитячому щоразу, коли вибивала хоч одну кеглю, а Тіан з тихою розміреністю знищував кулею всі цілі. В результаті перемогла Аня і радісно скрикнула:

- Ура! Хто ж знав, що в мене могло бути велике майбутнє професійного боулінгіста? боулінгера? боулінг.. еее… Гаразд, гравця в боулінг.

- У будь-якій справі головне гарний учитель.

- Так, так, сам себе не похвалиш - ніхто не похвалить.

- Не без цього. - У загадковій усмішці розтяглися губи Тіана.

- Гаразд, пішли грати в аерохокей.

- І вони пішли. Аня перемогла і в цій грі, і в стрілялки, і в молоточки, і в інше…

- Мда, відлупила ти мене сьогодні по повній. Пішли, хоч кіно подивимося, там немає переможців і лузерів, будемо лікувати моє его попкорном і комедіями.

 Так загалом і пройшов їхній день у Домі Розваг.

 Ковзанку вони так само відвідували із завидною регулярністю. Аня згадувала давно забуті фігури, Тіан спостерігав, деяким рухам просив навчити. Він і раніше не був профаном, але тепер став хорошим партнером і навіть навчився виконувати лутц.

 Весь цей час вони проводили разом, і їм було цілком комфортно. Майже завжди.

На сеансах психотерапії її так само охоплювала паніка щоразу, коли згадували батьків, проте вона змогла відкрити невелике віконце свого серця і розповіла про травму:

- Після пожежі мене віддали у спортивний інтернат. Там було багато дівчаток, зовсім різного віку. З нас виховували чемпионів, олімпійців, тому виховання було жорстким. Нас ніхто не лупцював, ні, але карали завжди фізичним навантаженням. Ви стояли хоча б раз півтори години навшпиньки? Ні? Ноги палають пекельним вогнем. Або планка. Або шпагати. Весь вільний час необхідно використовувати з користю. А в 14 я стала капітаном юнацької збірної. Тож на моїй відповідальності з’явилось ще п’ять дівчаток від 10 до 14 років. Я працювала, до біса багато працювала, сподіваючись на велике майбутнє у спорті… - На її коліно лягла рука. Аня обернулась і помітила, що Тіан вже зовсім поруч, сидить на її софі. 

- Анна, а як ви отримали травму? - продовжив підштовхувати питаннями Ніул.

- Це було на чемпіонаті світу. Я так хвилювалась, ще й дівчинка, Настя, із моїх підопічних приїхала з зовсім новими ковзанами. Їй було лише десять,ніхто не проконтролював це, а їй так хотілося блиснути в нових ковзанах.

- А чому не можна у нових?

- Ковзани дуже жорсткі, щоб їх розносити потрібен час. Спочатку вони натирають не до крові, до м'яса... Не можна виступати в нових, хто ж виступає в пекельному болю? За номер можна собі ноги стесати. От я й бігала у пошуках інших ковзанів 33 розміру.