__

       Один з моїх покійних друзів сказав, що мовою давно неіснуючої Метранії моє ім’я перекладається «святий». Насправді я просто Калем, і мені от-от виповниться тридцять. Для жителів Атманвішу це вирішує все: бідний чи багатий, однаково. В свій тридцятий день народження люди отримують силу та стають магами. Лише кількість отриманої сили визначає, ким ти є. Свого часу це стерло кордони між країнами. Сила об’єднала людей в одне гігантське місто й розділила його на тих, кому «до» і тих, кому «за». До тридцяти можна було все: грабувати, вбивати, втікати, помирати – все заради того, щоб вижити. Сьогодні вранці, разом з останнім подихом, Вілем сказав, що я можу стати Верховним магом. Після цих слів я встромив ножа йому в серце.
       Верховні занадто пізно дізнались про мій потенціал. Тепер мене не зупинити. Я отримаю свою силу. Цікаво лише скільки мені перепаде – 100 одиниць, щоб я міг змінювати суть предметів? Так, для довголіття цього вистачить, але не мені. Чи може 200 – це цікавіше: керувати не лише предметами, але й живими створіннями. Та судячи з зацікавленості Верховними магами, у мене є всі шанси отримати більше трьохсот.
       Тридцять років – маги Атманвішу були зацікавленими, щоб до цього віку доживало менше людей і постійно намагались знищити можливих сильних магів з допомогою своїх не перетворених нишпорок, особливо коли дізнавались про можливу появу нового Верховного. В мене вийшло, я дожив. Скоро розпочнеться останній сон мене звичайного. Сон, в якому я сам здійсню над собою суд та прийму рішення, якої сили гідний.
       Стоп. Я вже про це думаю. Мій сон розпочався. Скеля піді мною почала розчинятись. Я наче повис в повітрі. Поруч з’явився мій двійник. Він грався моїм улюбленим мечем, аж доки той не випав в нього з рук і не застряг в дивному предметі. Я напружив очі – обриси стали чіткішими.
       Пам’ятаю. Меч стирчав із першого вбитого мною. Мисливець – на його рахунку 499 жертв. Він хотів стати чорним Верховним. За кожне вкрадене життя отримував одну одиницю до своїх майбутніх сил. За тиждень до тридцяти він обрав мене останньою жертвою, проте помилився. Мені тоді було шістнадцять. Мисливець підкрався зі спини; я розглядав знайдений випадково меч, уявив, як на мене нападають, і як я відбиваю атаку. Мисливець помер, так і не зрозумівши, як він напоровся на меч. Чесно, я теж. Чи переживав я, чи мучила мене совість? Тоді так. Не спав, плакав, власноруч поховав його. До першого вбивства я свято вірив, що доживу до тридцяти, не забруднивши руки людською кров’ю. А зараз розумію, що то був гарний вчинок.
       Образ Мисливця зник. Меч повернувся до мого двійника. Сон-суд продовжився. Інший я різким рухом пожбурив зброю вперед. Я пам’ятав цей кидок і без додаткових образів. Меч пробив ногу чоловікові – одному з багатьох моїх колишніх «друзів», хто не дожив до свого перевтілення. Ще одному з кількох по-справжньому близьких, кому я власноруч завадив дожити. Він виявився контролером. Слідкував за мною, і паралельно мав вбити Лоска, потенційного Верховного. До перевтілення працювати на магів – такі ніколи не виживають. Правда, Лоск також не вижив..
​​​​​​​       Калейдоскоп з моїх пригод у виконанні двійника завертівся перед очима з прискоренням. Деякі моменти повторювались. Але я постійно відкидав все, що сталось. Кожен факт, вирваний з моїх попередніх 29 років, я приймав в собі. Я не зробив жодного вчинку, який би зламав мене.
         Раптом миготіння зупинилось. Я дуже здалеку побачив свої руки – вони наче щось стискали. Ні, це не руки двійника, вони мої. Погляд почав фокусуватись. Я вийшов зі сну? Мій двійник стоїть поруч. Але в нього не було більше зброї. Він підморгнув мені, вперіщив ляпас і зник. Я прийшов до тями, проте мої руки і далі продовжували стискати щось ніжне і тепле. То було горло руденької дівчини з ластовинням на щоках, і вже мертвої.
​​​​​​​     Мені її підсунули. Кляті, підлі нишпорки Верховних. Вони дістали мене в момент повної беззахисності. Підсунули бідну дівчину за кілька годин до мого перетворення.
          Я побачив, як фігура в чорному плащі з капюшоном зісковзнула зі скелі. Я кинувся за ним ще до того, як зрозумів, що роблю. І навіщо. В пам’яті стояла безліч життів, які я забрав, захищаючи своє. Всі мої друзі, яких вбивав я, які намагались вбити мене. Це все через Верховних, через силу, через те, що вони боялись появи ще одного верховного, боялись втратити владу.
       І один з них біг попереду. Я досі відчував його енергію в своїх руках. Я спав, я не міг нічого заподіяти дівчині сам. Він привів її на скелю до мене як лялькар. Він вбив її, замінивши енергію мого тіла своєю. Він Верховний.
         Я краєм ока помітив, що світ довкола виглядає якось інакше. Точніше, я його бачив по-іншому. Я такий самий, як і все навколо – просто згусток енергії, яка тримає купи частки, які утворюють камінь, дерево листя, моє тіло. Процес перевтілення розпочався. Я це відчував. Але розуміння, як користуватись силою, прийде з повним опануванням енергії, з повним розчиненням себе в самому собі.
         Я зупинився посеред галявини: потрібно повернутись, знайти інший сховок, завершити сон-суд. Втікач повернувся до мене, помахав рукою та розчинився в повітрі. Якщо він здатний на таке, то чому не зробив раніше? Він точно Верховний. Це було так само чітко зрозуміло, як і те, що я в пастці.
         – Цікаво, всі Верховні беруть участь в таких розвагах, чи тільки обрані? – тиша у відповідь на мої слова різала вуха. Та мій погляд вже достатньо змінився, щоб на краях видимості я зміг побачити світ яким-він-є, і п’ять могутніх стовпів світла ховались за ледь видимим світінням дерев. – Яка честь. Я познайомлюсь з усіма Верховними одразу. Ба, навіть темний тут, – там, де зник втікач, з’явилась перша постать. Після нього показались інші п’ятеро. Все втратило свою чіткість, дерева почали танути, як сніговик під літнім дощем. Вони стояли довкола галявини, відрізаючи мені всі шляхи для відступу.
         – Калеме, – звернувся до мене один з них. – Ти вже почав свій останній сон, але ти не можеш існувати. Баланс порушиться, ми, всі люди та маги, можемо зникнути. Дивись, що коїться, коли Верховні збираються разом. Ще одного Верховного світ не переживе. Тому ти помреш зараз.
        – Чортівня ваш порядок! Атманвіш – то пекло! – вирвався з моїм криком багаторічний біль. Всередині похололо. Не від страху, а від жалю до себе – впіймався, коли до повного перевтілення в мага залишилось зовсім трішки. Двоє Верховних позаду зашепотілись: “Він ще не завершив обряд, а в нього вже 450 одиниць сили. Добре що він не знає поки як користуватись нею. В кінці він отримає втричі більше. Такого не бувало, таке не може існувати.”
         Відтягувати далі не було куди, і я, вже спокійно, сказав:
         – У нас, серед тих, кому немає тридцяти, завжди було право викликати на поєдинок: мене це вже не врятує, але хоч трішки повеселюсь перед смертю.
         – Ні, жодних поєдинків! – заверещали вголос два Верховних, які до цього перешіптувались.