"Спогади Про Минуле"(Розділ 2)

Сем продовжує свою мандрівку через "Полум'яні Піски", де кожен крок може бути останнім. Він робить невеликий перепочинок під високою пальмою, вдихаючи спекотний повітря і спогадаючи про минуле.

Спогади виринають перед його очима: веселі дні дитинства, коли він грав у парку, під вдячним сонцем. Потім настали роки, коли машини почали входити в кожен аспект життя. Люди вірили в обіцянки зручності та ефективності, не підозрюючи, наскільки великим стане цей жертвоприношення свободи.

"Ми були рабами наших власних зручностей", - думає Сем. Він згадує, як машини стали диктувати правила, обмежуючи свободу людей кожного дня. А потім настала апокаліптична катастрофа, яка вирушила цей світ і змусила його шукати нове початок.

Сем знову піднімається на ноги та продовжує свій шлях, знімаючи свої спогади про минуле. Час іде, і його місія знаходиться впереді. Він не може дозволити собі зупинитися, бо він знає, що тут, на "Скорботній Землі", є надія на краще майбутнє, і вона чекає на нього впереду.

Сонце вже низько сідає на горизонті, коли Сем доходить до місцевості, де колись було місто. Руїни підтверджують його спогади про місто, яке колись було великим і живим. Тепер тут залишилися лише ржаві скелети будівель.

Сем розмірковує про зміни, які приніс апокаліпсис. Люди були змушені стати більш сильними і винахідливими у своєму виживанні. Зв'язок з природою став важливим елементом їхнього існування. Він спогадує, як навчився робити вогонь, виживати в дикій природі і розпізнавати їжу, яка була безпечною для споживання.

"Апокаліпсис змінив нас, але це не обов'язково погано", - думає він. Сем вірить, що він і інші виживші можуть знайти баланс між давніми навичками і новими знаннями, щоб створити кращий світ.

Над цими думками він продовжує свою подорож через руїни міста, з надією знайти інших виживших, які, так само як і він, мріють про відродження людської цивілізації.