Розділ ХVІІІ

Розділ XVІII

Чугайстер виконав наказ князя. Подорож до Ростова хоча й забрала забагато часу – аж п’ять днів, проте виявилася продуктивною. Ісак Горясер, який так і жив там, виконуючи при Глібі обов’язки дрібного управителя, не забув свого минулого. Тому зустрів Ярославового слугу привітно і щедро, нагодував, дав притулок, розпитав про життя князя, уважно прочитав листа і, на словах випитавши про те, чим саме може допомогти, пообіцяв усе зробити. Два дні Чугайстер жив у будинку колишнього Ярославового конюха, з нетерпінням очікуючи новин і водночас сторожко дослухаючись до звуків та уважно придивляючись до оточуючих людей. Хоча Горясер і поклявся у вічній вірності князю Ярославу, потрібно було повсякчас зберігати відчуття готовності – небезпека чатувала скрізь, навіть цілком довіритися цьому хозарину-перекинчику було неможливо: людська душа – темрява.

Під вечір другого дня Ісак повернувся додому і повідомив: йому вдалося зустрітися і домовитися зі своїм товаришем, який зараз слугує при дворі князя Гліба кухарем. Той пообіцяв свою підтримку і як тільки стане відомо про те, що князь збирається вирушити до Києва, негайно про те повідомить.

Вдарили по руках. Чугайстер детально розповів, на якому човні приплив і де саме чекатиме від Горясера новин. Домовились зустрітися біля гирла Смядині, що впадала в Дніпро одразу за Смоленськом: Горясер мав прибути завчасно – за день чи й два – і детально розповісти, коли і на чому має йти повз Смоленськ князь Гліб. А вже там як складеться.

Чугайстер рушив назад. Та, хоч як поспішав, проте повернення забрало часу навіть більше – майже тиждень. На лодію прибув під вечір, геть втомлений та сердитий, вкритий густим дорожнім пилом, і одразу ж наказав вирушати. Гриді та варяги були здивовані, але заперечувати не наважились. Напнули вітрило і з легким вечірнім вітерцем та за ходовою течією рушили у бік Дніпра: Рагнар тримав кермо, а Еймунд з Олафом по черзі стояли на носі лодії і уважно вдивлялися у воду, аби не наскочити де на мілину. Місячна ніч минула швидко й спокійно, навіть коні, на яких приїхав з Ростова Чугайстер і яких завбачливо прив’язали до щогли лодії, аби не вистрибнули за борт, поводилися тихо й сумирно, насичуючись вівсом та не завдаючи веслярам жодного клопоту. Чоловіки спали, Чугайстер теж – неабияк втомлений важкою дорогою, і лише трійко досвідчених моряків-варягів спокійно і впевнено довели лодію до самого Смоленська і зупинили її біля гирла Смядині, де і зустріли світанок, опісля чого усі утрьох вклалися спати, віддавши керування човном та командою княжому служнику...

(з «Остромирового євангелія», л.34)

Сьогодні рано-вранці прибув вісник із Києва, від сестри нашого посадника Предслави. Він привіз листа: «Пише Предслава брату Ярославу. Отець твій помер, а Святополк сидить у Києві, вбивши Бориса. І по Гліба він послав. І ти бережись його дуже». Ми всі здивовані, а Ярослав пригнічений: наразі майбутнє вкрито млою невідомості. Те, що Володимир помер і вже не піде з військом на Новгород – добре. Але ж тепер на київськім столі Святополк, який випередив усіх своїх братів і став великим каганом. Це – погано. Бориса вбито, це теж добре, бо стало менше конкурентів. Проте нема впевненості, що Святополк не пришле своїх вбивць до Ярослава, адже до Гліба вже послав.

Вдень князь наказав збирати віче. Зібралися майже усі новгородці. Князь зачитав їм листа від сестри і пожалівся на те, що, збурений почуттями, нещодавно наказав перебити поважних жителів міста. А тепер на нього має йти з військом брат Святополк, а у Ярослава немає дружини. Князь плакав і просив вибачення за свій жорстокий вчинок. Обіцяв відшкодувати усе і, якщо Бог дасть йому можливість стати коли-небудь київським князем, надати Новгороду особливі права та вольності. За моїм знаком наші люди почали кричати, що підтримають князя у його боротьбі з братом-убивцею, і не пошкодують власного життя задля князя. Поволі інші новгородці почали долучати і свої голоси, кажучи: «Хоча, княже, браття наші порубані є, ми можемо за тебе боротися!» І незабаром вже все віче було налаштовано надати Ярославу допомогу. Під вечір люди розійшлися по домівках, аби за кілька днів приготуватися до походу. Князь збадьорився і вже значно впевненіше поглядає на своє майбутнє.