XІІ
Чугайстер виконав те, що обіцяв князю. За допомогою своїх колишніх друзів він зібрав усіх скоморохів, які були у Новгороді та ближній волості, і привів їх на бесіду до князя. Розмова була довгою й цікавою, бо Ярослав підкріпив її щедрим застіллям, де мед та пиво текли рікою, а столи були заставлені найрізноманітнішими наїдками.
Скоморохи частувалися, насичувалися, уважно слухали князя та його вірного слугу і поволі переймалися тими ж самими думками. Так, варто було рознести по Русі добрі новини про молодого князя, який прагне поліпшити усім життя. А також, варто було рознести по Русі погані новини про його батька – старого та геть хворого кагана Володимира. Ярослав особливо на цьому наголошував:
– Ви повинні казати усім, що Володимир занедужав головою і не здатен керувати державою. Він хоче ввести нові податки, аби визискувати з людей кошти на військо, і з тим військом має намір йти на греків. Розумний володар так не вчинить. Бо греки далеко, а Русь по-справжньому турбують лише печеніги. Тому усі ці податки не нададуть жодної користі. До того ж, якщо військо піде на греків, нікому буде захищати наші лани й села. Прийдуть степовики і винищать геть усе, особливо на півдні. Тому Володимира треба спекатися і якомога швидше. Підбурюйте людей, підбурюйте бояр, старост та старійшин, усі повинні це зрозуміти. Люди – то наша підтримка. Моя підтримка. Я, у свою чергу, обіцяю усім вам у майбутньому привілеї. Не чинитиму нікому жодних перешкод. Дозволятиму виступати де завгодно. Жоден з грецьких попів не матиме над вами влади і не примусить вас покинути свого ремесла. До того ж, на відміну від Володимира, я обіцяю не присилувати людей вступати у нову віру. Кожен має сам обрати собі богів – Богів Роду чи Богів іншої землі. Присягаюся в цьому!
Підпилі скоморохи схвально хитали головами, стиха перемовлялись, погоджуючись зі словами князя, і лише після клятви його загомоніли, виказуючи свою підтримку. Отже, справу було зроблено: від сьогодні Ярослав мав потужних спільників, яких у Русі було багато і які мали вплив на людей, такий само вплив, який мали лише відуни-волхви. Залишалось лише закрити питання з оплатою, аби стимулювати у всіх цих людей щире зацікавлення княжою пропозицією.
– За вашу роботу я плачу сріблом. Кожен отримає по десять диргемів: третину зараз, залишок – опісля, коли уся Русь буде у моїх руках. Присягаюся!
Ніби вихор шугнув хороминами: люди схопилися на ноги і почали радісно вигукувати слова радості, уславлюючи князя за його мудрість та щедрість. Ярослав захоплено поглядав на усю цю п’яну юрбу бурлак, що були майстрами щодо того, як веселити та бадьорити людей, і відчував, як впевненість та надія поволі повертаються до нього, дозволяють краще сприймати світ і ясніше бачити своє щасливе майбуття. Він вже відчував себе майбутнім володарем усієї Русі.
***
За два дні Новгород спорожнів і заспокоївся: не чулося на вулицях та майданах музики, не лунав над будівлями сміх та не плинула понад Волховом весела пісня, що мала звеселяти стражденне серце та відволікати людей від щоденної важкої роботи – виконуючи наказ князя Ярослава, скоморохи – великими чи малими гуртами – розійшлися врізнобіч, здебільшого у південні та східні волості, де князь мав намір агітувати собі спільників. Чоловіки, а подекуди й жінки, що були у деяких гуртах, відчували надзвичайну відповідальність за те, що вони мали робити за розпорядженням князя, а особливо за оті пільги й привілеї, які їм було обіцяно у майбутньому. Тому кожен вирушав у дорогу, сповнений солодкої надії та твердої впевненості в тому, що майбутнє життя складеться дуже добре – адже їх, скоморохів, підтримуватиме не хто-небудь, а сам князь Ярослав – майбутній великий каган Русинської землі.
На краю Торговища, біля самого Волхова стояло четверо чоловіків. Двоє з них саме поскладали дорожні сакви у місткий човен, який стояв біля самого берега і яким кермували двоє досвідчених човнярів. Крутобокий човен-насад мав доправити кількох новгородських купців з товарами на схід – до Володимира, Ростова, Мурома та Рязані, де новгородці мали намір виміняти свій крам – зброю та ковальські вироби – на що-інше – срібло, хутро чи місцеві прикраси. На цьому човні мали відпливти у дальню путь і Чугайстрові друзі – Чеслав, Гостило й Твердята. Саме Ярослав порадив Чугайстру відрядити у свою колишню волость найбільш відданих та метких чоловіків, адже саме там князь сподівався знайти для себе союзників і заохотити їх до спільних дій проти кагана Володимира – хай би це були родичі Ярослава, як от брат Гліб, чи звичайні люди – ремісники, селяни чи бурлаки. Чугайстер не довго міркував, кого саме туди вирядити, тому допоміг своїм давнім друзям спорядитися в дорогу і сам-особисто домовився про човен та подорожніх. У кумпанії з купцями та їхніми слугами-охоронцями, скоморохам буде і спокійно, і ніколи буде нудьгувати, розважаючи попутників своїм мистецтвом. Човен вже був споряджений і усі лише чекали, коли скоморохи попрощаються зі своїм товаришем.
Чеслав пильно поглядав в обриси Чугайстра, у його повновиде обличчя з вусами, що вже добре відросли, перетворивши скомороха на справжнього гридня, у його впевнений й безтурботний вид, і відчував дивний сум, ніби мав розпрощатися з хлопцем назавжди. Протягом тих кількох днів, які вони провели разом, вони багато розмовляли, розповідаючи одне одному про своє життя, яке наразі йшло нарізно, про плани на майбутнє і про сумніви, від чого їхня взаємна приязнь спалахнула із ще більшою силою, прив’язавшись одна до одної невидимими могутніми путами. Тепер, коли Чугайстер вибився в люди, ставши особистим князівським гриднєм, проте не забув про своїх товаришів і не відмовився від давньої, міцної, перевіреної лихом та скрутою дружби, все мало змінитися. Тепер, за його підтримки та за його ж порадою, усі скоморохи стали князівськими слугами – слугами з особливих доручень. Це давало усім можливість у майбутньому щедро користуватися князівською дружбою і прихильністю, і не боятися переслідувань з боку інших людей – грецьких попів чи представників князівської адміністрації, проте, за умови, що князь Ярослав стане правителем усієї Русі. Цьому варто було посприяти, оскільки від успіху чи неуспіху їхньої роботи залежала і їхня особиста доля, а тому усі без винятку скоморохи одностайно і без зауважень зголосилися підтримати молодого князя і долучитися до його боротьби за Київський стіл. Навіть досвідчений Чеслав, який добре знав життя, розбирався у людях, розумівся на природі князівської влади і знав минуле князівського сина Радована, і той наважився підтримати пропозицію Чугайстра. Врешті-решт, старість така ж неминуча, як і смерть, нічого доброго чи втішного вона людині не несе. Тому варто було завчасно потурбуватися про дах над головою, матеріальну забезпеченість та спокій, як і казав те колись Чугайстер. Хоча створювати родину було вже запізно, Чеслав міг запросто пристати у прийми до якоїсь немолодої вдовиці чи одиначки, і доживати з нею віку, адже, незважаючи на немолодий вік, він ще був досить міцним та бадьорим чоловіком. Що стосується Твердяти з Гостилом, то їм теж, як і Чеславу, варто було подумати про майбутнє, а виступати у князівських хоромах чи на міських торговищах було аніскільки не гіршим за те, що вони виступали по дальніх закутнях землі – відносно вільних, проте злиденних. Отже, залишалося лише зробити те, про що просили князь Ярослав з Радованом, і залишок життя вже ніколи не доведеться турбуватися ні про що – майбутнє було забезпечено.